Розділ 13. Журналістика як творчість

Самі типи аналізу в журналістиці найрізноманітніші. Серед них виділяються такі головні:

1. Пряма аналітична дія полягає в лінійному, логічно послідовному представленні концепції автора як об'єктивної, єдино можливої в умовах оприявнених фактичних і мислительних аргументів. Читача переконують безпосередньо наведені автором факти, висловлювання авторитетних науковців чи політичних діячів, власні роздуми журналіста з приводу порушеної теми.

За типом прямої аналітичної дії побудовані знамениті в історії української публіцистики твори: "Переднє слово [до "Громади" 1878 р.]" та "Чудацькі думки про українську національну справу"

(1892) Михайла Драгоманова, "Листи з України Наддніпрянської"

(1893) Бориса Грінченка, "Що таке поступ?" (1903) Івана Франка, "Заповіт борцям за визволення" (1950) Володимира Винниченка та багато інших творів.

Наприклад, у названій праці Івана Франка, яка була вперше опублікована в тижневику "Поступ" (1903, №№ 2-26), автор пропонує широке, об'ємне розуміння соціального прогресу не лише як примноження матеріальних благ, але й розвитку та нагромадження духовних надбань. На численних прикладах з історії автор показує, з якими зусиллями прокладало людство шлях уперед. Із сказаного він робить висновок, що поступ не охоплює весь людський рід, йде не рівномірно, а хвилеподібно, і не прив'язаний до одного географічного місця.

Внутрішніми пружинами поступу Іван Франко вважає поділ праці, що веде до її прискорення, зростання продуктивності й вдосконалення. Примноження багатств на землі не веде, однак, до покращання життя усіх людей. Кривавою раною нашого часу є соціальна нерівність: нагромадження багатств у малої кількості ділків і бідність мільйонів. Таке становище породило численні теорії, за допомогою яких людство шукало виходу з кризи.

Далі І. Франко полишає історичну аргументацію, якою переважно користувався до цього, і переходить до розгляду існуючих концепцій соціального прогресу. Ж.-Ж. Руссо, а за ним і Лев Толстой, закликають повернутися назад, до первісного суспільства, коли не було поділу праці, а кожна людина сама забезпечувала своє існування. У цій теорії І. Франко вбачає власне заперечення поступу.

З відкриттям Ч. Дарвіном закону боротьби за існування в живому світі виникли й інші теорії, які намагалися пристосувати дарвінізм до суспільного життя. Анархісти розмістилися між толстовством і дарвінізмом, вимагаючи залишити всі блага цивілізації, але скасувати лише державу. На переконання І. Франка, знищення держави спричинить велике лихо. Він посилається на приклад старої Польщі, де шляхетська сваволя та рівність обернулися безвладдям і призвели до занепаду цієї великої країни. Отже, ця теорія помилкова.

Комуністи визнають прогресивне значення поділу праці, але хочуть ліквідувати його негативні наслідки за допомогою запровадження спільності власності та спільності уживання. Прихильники ідей К. Маркса утворили цілу соціал-демократичну партію, яка прагне захопити владу в державі і за допомогою держави запровадити в життя свою програму рівності. Якою ж була б та держава?

"Поперед усього, - встановлює І. Франко шляхом прямої аналітичної дії, - та всеможна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кождого поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кождого чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, але лише пожиточних членів держави, зробилось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою" .

Дивують пророчі візії І. Франка, зроблені задовго до проведення російськими більшовиками-марксистами трагічного соціального експерименту на теренах величезної Російської імперії.

Який же вихід бачив І. Франко? Як подолати суспільне зло? Публіцист прийшов до висновку, що ні повернення назад, у патріархальну епоху, ні знищення держави, ні усуспільнення власності не можуть розглядатися як способи розв'язання цієї проблеми. Але боротьба з кожним поодиноким лихом, з кожною поодинокою кривдою, знищення джерел того лиха й кривди, захист кожного конкретного чоловіка і є тим шляхом, на якому надалі буде здійснюватися хода поступу.

1. Франко на протязі всього свого журналістського твору використовує як тип аналізу пряму аналітичну дію. Він пройшов канонічними етапами аналітико-інтегруючої праці журналіста: зосередив увагу на певній ситуації, здійснив постановку проблеми; встановив її склад, розділив ціле на частини, розглянув її складові; перейшов до синтезу й об'єднав частини знову в ціле; запропонував свій прагматичний висновок із проведеного аналізу. Праця І. Франка "Що таке поступ?" є взірцем журналістської майстерності.

2. Коментування використовується тоді, коли виникає потреба розглянути певний актуальний документ, подію чи ситуацію. Найголовніша властивість цього типу аналізу - сумлінний виклад події чи документа. У журналістській практиці, однак, бувають і такі випадки, коли сам предмет аналізу не потребує опису, оскільки він є загальновідомим. Тоді виклад може бути максимально зредукований і зведений лише до вказівки, з приводу чого висловлює свій коментар журналіст. Атрибутивною ознакою цього типу аналізу є його залежність від предмета, тісна пов'язаність з ним.

За приклад тут може правити стаття Івана Багряного "Оракул чорної імперіалістичної ночі (Рефлексії з приводу нової "Програми КПРС")", що була вперше опублікована в газеті "Українські вісті" 13 і 20 серпня 1961 року.

Розглядаючи програму КПРС, згідно з якою в СРСР за два десятиліття, до 1980 року, має бути побудовано комуністичний рай, публіцист робить несподівані й парадоксальні в своїй суті коментарі. При читанні програми, - зауважує він, - "впадає в око з граничною яскравістю одна особливо характерна риса: всі гіперболи про скорий прихід царства комунізму відштовхуються від чогось зовсім некомуністичного й побудовані (...) як протиставлення чомусь, що не є комуністичним раєм, що має правити за чорну тінь до яскравого світла недалекого майбутнього, яке малює московський оракул. Те "щось" є. теперішня дійсність в СРСР. Оракул (збірний оракул, КПРС), сам того не помічаючи, видав собі якнайгірше свідоцтво, присуд, ствердження фіаско всіх його 45-літніх ентузіастських розпинань за т. зв. "будівництво соціалізму-комунізму" в СРСР; ствердив свою безпардонну забріханість про несамовиті обсяги того будівництва" .

З таких дотепних, влучних спостережень складається вся стаття, головним типом аналізу в якій є коментування тексту партійної програми.

Прикладом вживання цього типу аналізу стосовно події є стаття Мирослава Мариновича "Хроніка агонії" (першодрук -у газеті "Галицька зоря", Дрогобич, серпень 1991). Вона складається з трьох невеликих коментарів до серпневого заколоту ГКЧП в Москві. Події автором не викладаються, оскільки вони загальновідомі й широко висвітлювалися в тодішній масовій інформації. І висновки з тих подій не всі відразу осмислюються в чітких словесних формулах. Але деякі з них публіцист пропонує читачам, не вагаючись.

"Окреме слово треба сказати тим, хто потирав руки і вітав переворот, - пише М. Маринович. - Не можна допустити, щоб такий переконливий урок пройшов для вас безслідно. Ви сприймали ідею демократії як ширму для лукавих націоналістів - тепер вся Москва зішкрябує з себе луску старих союзних структур. Декому з вас здавалося, що він захищає святу ідею, а насправді ви захищали ницих, підлих і жалюгідних істот. Свого часу розум не підказав вам, на якому боці правда, - хай же тепер вчителем вашим буде пекучий сором" Ч