Розділ «СПЕЦИФІЧНІ ПРЕДСТАВЛЕННЯ»

• Спільні навчання із взаємодії представників влади та журналістів.

• Заснування інформаційного урядового центру з тероризму.

• Заохочення використання медіапулів з узгодженою діяльністю між самими журналістами.

• Розробка і популяризація самими медіями відповідних настанов.

Настанови Бі-Бі-Сі рекомендують повідомляти про акти тероризму швидко, точно, повністю й відповідально. Зазначається, що довіра до Бі-Бі-Сі може постраждати внаслідок недбалого використання слів, що містять емоційні та оцінні судження. Саме по собі слово "терорист" може стати перепоною, а не засобом для розуміння. Тому слід намагатися уникати безвідносного використання цього терміна. Треба дати змогу іншим людям скласти свою оцінку, тим часом як завдання Бі-Бі-Сі - це повідомляти про факти так, як про них відомо. Не слід використовувати термінологію інших людей як власну редакційну. Професійна відповідальність полягає у тому, щоб бути об'єктивними і викладати повідомлення у такий спосіб, аби дати змогу авдиторії скласти власну оцінку того, хто, що й кому чинить.

Важливо знати міжнародні документи, присвячені проблематиці тероризму, як, наприклад, рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи "Мас-медіа і тероризм". Цей документ підкреслює важливість своєчасного і повного інформування широкої громадськості про всі питання, які стосуються терористичної загрози. Журналістів застерігають від непрофесійного викривлення подій, що може сприяти поширенню атмосфери страху і хаосу. Попри те що держави змушені протидіяти інформаційній війні, яку ведуть терористи, використовуючи сучасні інформаційні технології, від цього не повинна страждати поінформованість громадян. Адже дискусії серед поінформованої громадськості можуть сприяти виробленню належних політичних заходів реагування. ПАРЄ апелює до політичної культури європейців, рекомендує журналістам розробити і дотримуватися відповідного професійного кодексу, співпрацювати один з одним, не допускати поширення шокуючих авдиторію матеріалів. ПАРЄ пропонує запровадити просвітницькі курси щодо загрози тероризму у шкільні навчальні програми.

Друга проблема медіапредставлення тероризму пов'язана з покликанням журналістської професії допомогти авдиторії знайти і зрозуміти істину. Д. Рендал наводить приклад журналістського розслідування Я. Мак-Гаена, проведеного ним 1876 р. щодо нечуваної жорстокості турецьких військ у ставленні до християнського населення Болгарії. Британський уряд не був зацікавлений у погіршенні відносин із Туреччиною і закривав очі на подібну інформацію. Однак після публікацій Мак-Гаена був змушений визнати правоту журналіста і газети „Daily News”. Я. Мак-Гаен писав про те, що приїхав до Болгарії врівноваженим та неупередженим, але після видовища жертв масової різанини від його неупередженості не залишилося й сліду. Те саме відбувалося з журналістами, які потрапляли до зони бойових дій у Чечні, особливо за життя Д. Дудаева.

Журналіст повинен мати незалежне критичне мислення і не зважати на офіціозну риторику, що є різновидом "паркетної" інформації (яку можна одержати на прес-конференції або навіть не покидаючи редакцію). Перед тим як здобути 1991 р. власну державу, українці перебували в тіні російського імперського дискурсу, який через пресу та офіційну позицію відповідно тлумачив прагнення українського народу до незалежності:

Є всі підстави стверджувати: якби незалежна українська держава не була відновлена наприкінці XX ст., у теперішньому тисячолітті українці трактувалися б імперським дискурсом як терористи, оскільки це означення сьогодні містить найсильнішу негативну конотацію. Розвиваючи тезу про існування цілого народу чеченських терористів, російське телебачення вживає для підсилення відповідних характеристик українізми типу "самостійники", "схрон" тощо, які закріплені в імперському дискурсі як символи загрози. Відповідно журналісти, які хочуть довідатися правду і донести її своїй авдиторії, наражаються на смертельну небезпеку. Про це свідчить розправа над А. Політковською, яка за іронією долі була українкою з "небезпечним" у контексті імперського дискурсу прізвищем Мазепа.

Як реалізацію права чеченського народу на самовизначення розглядають кавказьку війну українські журналісти А. Коханець та М. Базелюк. Американський дослідник Дж. Данлоп каже, що чеченці на чолі з Дудаєвим являли собою відважний народ воїнів з високим бойовим духом, який має вибухонебезпечний історичний рахунок до Російської держави. У зв'язку з терористичним актом у Беслані А. Політковська писала, що російська журналістика швидко падає в радянську безодню, в інформаційний вакуум, котрий тягне за собою смерть від загального невідання. Залишився тільки Інтернет, у якому доступ до інформації вільний. Для інших, хто хоче і далі працювати журналістом, це означає цілковиту покірність державній системі. Інакше на журналіста чекає куля, отрута або суд — усе залежить від того, що вважатимуть за необхідне застосувати російські спецслужби. А. Політковської вже немає, але незламний журналіст залишається на своїй позиції: нічого не можна замовчувати. До речі, фільм про Беслан був також підготовлений силами телеканалу "1+1", але, за свідченням учасників знімальної групи, не потрапив до етеру з цензурних міркувань.

Контрольні запитання

1. Що ми називаємо специфічними медіапредставпеннями?

2. Непристойність і громадська мораль.

3. Жорстокість і насильство у медіях.

4. Назвіть проблеми представлення жінок у ЗМК.

5. Що характеризує проблематику ВІ Л/СНІДу в українських медіях?

6. Які документи регламентують медіапредставлення тероризму?

Тема для дискусії: Чи повинен журналіст обмежувати право своєї авдиторії на інформацію?

Література

Анна Политковская о войне в Чечне //