Розділ 5 ЧАСІВ’ЯНКА

Звичайно, в очах Нойс та її сучасників не було нічого «непристойного» в тому, що вони залишились удвох; жінка 482-го Сторіччя була так само економічно незалежна, як і чоловік, і могла при бажанні стати матір’ю, не народжуючи дитини. І все-таки Харлан почувався незручно.

Дівчина лежала на канапі, спершись на лікоть. М’яке, мережане укривало вгиналося під нею, обгортало тіло, мовби жадібно обнімало його. Нойс роззула свої прозорі черевички й під пінолоном видно було, як вона стуляє й розтуляє пальці ніг, немов пещене котеня, граючись, то випускає, то ховає кігтики.

Вона мотнула головою, і вигадлива зачіска враз розсипалася, темне волосся хвилею спало на її оголені білі плечі, які стали ще привабливіші в такому чарівному обрамленні.

— Скільки вам років? — млосно прошепотіла вона.

Ні в якому разі він не повинен відповідати на це запитання. То не її діло. Він повинен сказати чемно й твердо: «Дозвольте мені, будь ласка, працювати далі». Та натомість вона почула зовсім інше:

— Тридцять два.

Звичайно, він мав на увазі біороки.

— Я молодша за вас. Мені двадцять сім. Та, на жаль, я не завжди виглядатиму молодшою за вас. Колись я стану зовсім старенькою, а ви залишитеся таким, як і тепер. Скажіть, а вам подобається ваш вік? Чому б вам не скинути кілька років? Хіба вам не хочеться бути молодшим?

— Про що це ви?

Харлан потер чоло, аби второпати, про що йдеться.

— Ви ніколи не помрете, — тихо сказала вона. — Адже ви Вічний.

Що це, запитання чи твердження?

— Ви з глузду з’їхали, — відповів він, — ми так само старіємо й помираємо, як і всі люди.

— Розказуйте, розказуйте, — промовила вона низьким глузливим голосом.

Як мелодійно звучала в її устах мова п’ятдесятого тисячоріччя, яка завжди здавалася Харлану грубою та неприємною! А може, добра вечеря й напоєне ароматом повітря притупили його слух?

— Ви можете побувати в усіх Часах, відвідати будь-який куточок Землі. Я так хотіла працювати в Вічності. Скільки довелося чекати, поки мені дозволили. Я все сподівалася, що й мене зроблять Вічною, а тоді довідалася, що там тільки самі чоловіки. Дехто навіть не хотів розмовляти зі мною лише тому, що я жінка. От і ви, наприклад, не хотіли зі мною розмовляти.

— Ми всі такі заклопотані, — пробурмотів Харлан, намагаючись подолати в собі заціпеніння, що охопило його. — Я завжди був дуже заклопотаний.

— А чому серед Вічних немає Жінок?

Харлан довіряв собі не настільки, щоб відповісти на це запитання. Та й що він міг сказати? Що членів Вічності добирають надзвичайно ретельно, виходячи з двох обов’язкових умов. По-перше, Вічні мають бути бездоганно підготовлені до майбутньої роботи, а, по-друге, вилучення їх з Часу не повинно зашкодити Реальності.

Реальність! Цього слова він мусив уникати тут за будь-яких обставин. Харлан ураз відчув запаморочення, все довкола пішло обертом, і він заплющив на мить очі, щоб зупинити круговерть.