Розділ 5 ЧАСІВ’ЯНКА

— А який зараз рік?

— О, рік правильний.

— Ви певні?

— Цілком. Хіба може статися якась помилка?

Нойс мала дивну звичку: коли розмовляла з Харланом, то ставала зовсім близько до нього, майже впритул, і це його дратувало, а через легку шепелявість (притаманну всім жителям Сторіччя) мова її скидалася на дитячий лепет. Ні, він не клюне на цю принаду. Харлан відступив на крок назад.

— Помилки тут немає. Вас повернули саме цього місяця, бо він найсприятливіший. А фактично весь цей час ви прожили тут.

— Невже таке може бути? — вона злякано подивилася на нього. — Я нічого цього не пам’ятаю. Невже я роздвоювалася?

Харлан ще дужче роздратувався, хоч якоїсь видимої причини на те не було. Але як він міг пояснити їй існування мікрозмін, що зумовлюються будь-яким пересуванням у Часі і здатні змінити життя людини без помітних наслідків для Сторіччя взагалі. Навіть Вічні іноді забувають про різницю між мікрозмінами (пишеться з малої літери) і тими Змінами (пишеться з великої літери), які істотно впливають на Реальність.

— Вічність знає, що робить, і не ставте зайвих запитань. — Він промовив цю фразу так гордовито, мовби сам був Старшим Обчислювачем і особисто вирішив, що червень — найсприятливіший місяць року, а мікрозміна, викликана стрибком крізь три місяці, не може розвинутися в Зміну.

— Виходить, я втратила три місяці свого життя, — не вгавала Нойс.

Харлан зітхнув.

— Ваше пересування крізь Час аніскільки не вплинуло на ваш біологічний вік.

— То я втратила чи не втратила?

— Що саме?

— Три місяці життя.

— Присягаюсь Вічністю, жінко, ви не втратили жодної секунди свого життя. Ви не могли втратити, я ж вам пояснюю. — Останні слова він майже прокричав.

Вона злякано відступила назад і враз захихотіла.

— У вас кумедний акцент, — крізь сміх проказала вона. — Надто, коли гніваєтеся.

Нойс вийшла. Харлан розгублено дивився їй услід. Який може бути акцент? Він розмовляє мовою п’ятдесятого тисячоріччя не гірш за будь-кого в Секторі. А може, й краще.

Дурне дівчисько!