Розділ 17 КОЛО ЗАМИКАЄТЬСЯ

— Розумію, — сказала вона не дуже впевнено.

— Забравши Купера в момент його прибуття, ми повернемо назад усі мікрозміни. Оголошення з грибовидною хмарою зникне, а Купер знатиме тільки те, що капсула повернулась у Вічність, як і було передбачено, однак потім чомусь несподівано з’явилася знову. Він уже не знатиме, що побував не в тому Сторіччі, і ми йому не скажемо про це. Пояснимо, що забули вписати в його інструкцію один важливий’ пункт (цей пункт треба ще придумати), а далі лише сподіватимемося, що він не надасть цьому значення й не згадає в своїх мемуарах про те, що його двічі посилали в минуле.

Нойс звела вищипані брови.

— Все це дуже складно.

— Атож. На жаль, складно.

Твісел потер руки й подивився на них так, ніби його мучили якісь внутрішні сумніви. Потім випростався, закурив нову сигарету й навіть примудрився напустити на себе безтурботний вигляд.

— А тепер, друзі, щасливої вам дороги!

Він поквапливо потис руку Харланові, кивнув Нойс і вийшов із капсули.

— Ми вже вирушаємо? — запитала Нойс, коли вони залишились удвох.

— Через одну-дві хвилини.

Харлан окинув її швидким поглядом. Вона дивилася йому просто в очі й безстрашно всміхалась. Тепла хвиля здійнялась у Харланових грудях. «Не треба піддаватися емоціям, — подумав він, — тут потрібен холодний розум». І Харлан відвів погляд.

У їхній подорожі не було нічого або майже нічого особливого; вона нічим не відрізнялася від подорожі в звичайній капсулі. Вони лише відчули миттєвий внутрішній поштовх, який, очевидно, міг означати, що капсула перетнула нижню межу Вічності. А втім, поштовх був ледь помітний.

Капсула зупинилася, й вони вийшли в скелястий, пустельний простір, яскраво освітлений промінням призахідного сонця. В легенькому подуві вітерцю вже відчувалася вечірня прохолода. Кругом стояла тиша.

Громадилися голі й величні скелі, розфарбовані оксидами заліза, міді й хрому в усі барви веселки. Безлюдне, майже позбавлене життя громаддя, що оточувало їх звідусіль, гнітило Харлана й ніби придушувало собою. У Вічності, яка не належала до матеріального світу, не було сонця і навіть повітря завозилося. Спогади про своє рідне Сторіччя були туманні. А під час Спостережень у різних інших Сторіччях Харлан мав справу тільки з людьми і їхніми містами. Жодного разу в житті йому не доводилося бачити такого краєвиду.

Нойс торкнулася рукою його ліктя.

— Ендрю, я змерзла.

Здригнувшись, він обернувся до неї.

— Може, поставимо обігрівач? — запропонувала вона.

— Гаразд. У Куперовій печері, — відповів Харлан.

— А ти знаєш, де вона?