Права рука… Нуль… конвульсійним рухом потягла важіль на себе.
Важко дихаючи, Харлан відскочив убік.
Твісел підійшов ближче до приладу і став вдивлятися в шкалу.
— Двадцяте Сторіччя, — сказав він, — а точніше, дев’ятнадцять цілих і тридцять вісім сотих.
— Не знаю, — здушеним голосом відповів Харлан. — Я намагався відчувати те саме, що й тоді, але цього разу було трохи не так. Я знав, що я роблю, і в цьому вся різниця.
— Розумію, — сказав Твісел. — Може, наш експеримент і не цілком удався. Вважаймо його наслідки приблизними.
Він на мить замовк, роблячи подумки якісь розрахунки, і вже почав було діставати кишеньковий комп’ютер, та передумав і засунув його назад.
— Побий їх Час ці десяткові дроби! Припустімо, що ймовірність того, що ти заслав його в другу чверть двадцятого Сторіччя, дорівнює 0,99. Скажімо, куди-небудь між 19,25 і 19,50. Згоден?
— Не знаю.
— Ну, тоді слухай мене. Якщо я твердо вирішу провадити пошуки тільки в цьому відрізку первісної епохи, виключивши решту, і якщо це рішення виявиться хибним, то ми втратимо останній шанс замкнути коло в Часі, й Вічність зникне. Це рішення само по собі вже буде критичною точкою, Мінімальною Необхідною Зміною, МНЗ, яка призведе до Зміни Реальності. А тепер я вирішую. Вирішую твердо й безповоротно…
Харлан обережно огледівся довкола, ніби Реальність раптом зробилася така крихка, що могла розсипатися від одного поруху голови.
— Я цілком певний в існуванні Вічності, — сказав він.
Твісел так заразив Харлана своїм спокоєм, що той вимовив останню фразу твердим, упевненим голосом. Принаймні йому так здалося.
— Отже, Вічність іще існує, — сухим, діловим тоном промовив Твісел, — а це означає, що моє рішення правильне. Тепер нам тут нічого робити. Я пропоную перейти до мого кабінету, а сюди пустимо членів підкомісії Ради. Хай собі ходять по залі, якщо їм захочеться. Поки вони тут ходитимуть, проект успішно завершиться. А якщо він провалиться, вони ніколи про це не дізнаються. І ми також.
Твісел уважно оглянув з усіх боків свою сигарету й сказав:
— Насамперед слід з’ясувати одне питання: що робитиме Купер, коли дізнається, що він потрапив не в те Сторіччя?
— Я не знаю.
— Ясно одне: він розумний, кмітливий хлопець з добре розвиненою уявою. Як ти гадаєш?
— Певна річ. Адже він Малансон.
— Саме так. Купер одразу поцікавиться, куди він потрапив.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кінець Вічності» автора Айзек Азімов на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 15 ПОШУКИ В ПЕРВІСНИХ СТОРІЧЧЯХ“ на сторінці 3. Приємного читання.