Розділ 15 ПОШУКИ В ПЕРВІСНИХ СТОРІЧЧЯХ

— Ні, можеш, — наполягав Твісел.

Несподівано голос його зазвучав упевнено, в ньому вже не відчувалося ні втоми, ні прожитих років. Очі загорілися передчуттям майбутньої битви, і він розмахував запаленою сигаретою, немов списом. Навіть для Харлана, почуття якого притупилися від пережитого потрясіння, було очевидно, що Твісела опанував азарт боротьби.

— Спробуємо відновити події, — сказав Твісел. — Ось пульт управління. Ти стоїш біля нього й чекаєш сигналу. Звучить сигнал. Ти вмикаєш контакт і водночас переводиш важіль униз. На яке Сторіччя?

— Не знаю. Я вже казав вам: не знаю!

— Сам ти, може, й не знаєш. Однак м’язи твої повинні пам’ятати. Стань сюди, до пульта, і візьмися за важіль. І себе візьми в руки, мій хлопчику. Тримай важіль. Ти чекаєш сигналу. Ти ненавидиш мене, ненавидиш Раду, ненавидиш Вічність. Твоє серце крається від туги за Нойс. Спробуй повернутися в ту мить. Спробуй відчути те, що ти відчував тоді. А тепер я пущу хронометр. Я даю тобі одну хвилину, щоб ти зміг пригадати свої почуття, увійти в образ. Тоді, у нульову мить, рвони за важіль так, як ти зробив того разу. І забери руку. Не повертай важеля назад. Готово?

— Мені здається, що я не зможу.

— Йому здається!.. О всемогутній Часе, та в тебе ж немає вибору! Чи, може, ти знаєш інший спосіб повернути свою дівчину?

Вибору й справді не було. Зусиллям волі Харлан змусив себе підійти до пульта, і, як тільки він це зробив, недавні почуття знову заполонили його. Йому не довелося штучно викликати їх. Вони самі наринули на нього, досить було взятися за важіль. Червона стрілка хронометра рушила по циферблату.

«Може, це остання хвилина життя?» — машинально подумав він.

Мінус тридцять секунд.

«Боляче не буде, — промайнула гадка. — Це ще не смерть».

Він намагався думати тільки про Нойс.

Мінус п’ятнадцять секунд.

«Нойс!»

Ліва рука потяглася до кнопки контакту.

Мінус дванадцять секунд.

Контакт!

Почала підніматися права рука.

Мінус п’ять секунд.

«Нойс!»