Розділ «Частина друга»

– Сильна відьма.

– А наш отаман і дідька не боїться. Вухом не повів, оком не моргнув, тільки на свою любку оглядався.

– Якби приключилося йому те, що зі мною було, не дуже б козирився, – сказав старий осавул.

– А що ж із вами, отче Овсівою, приключилося?

– Їхав якось я з Рейментарівки в Гуляйполе, а діло було вночі. Їду повз кладовище, раптом бачу, щось іззаду з могили плиг на кульбаку. Оглядаюся: дитя, бліде-бліде, аж синє!.. Видать, татари в полон вели з матір’ю й померло немовля нехрещеним. Оченята, як свічки, горять, і плаче тихесенько, плаче! Перескочило з сідла до мене на спину і, чую, кусає за вухом. О Господи! Упир, не інакше. Тільки недаремно я у Волощині довго служив – там упирів куди більше навіть, ніж людей, і кожне з ними впоратися вміє. Сплигнув я з коня і кинджалом у землю. «Згинь! Пропади!» – а він охнув, ухопився за руків’я кинджала і по лезові під дернину втік. Накреслив я на землі хрест і поїхав.

– Невже у Волощині упирів стільки?

– Вважай, кожен другий волох як помре – на упиря перетворюється, і волоські з усіх найвредніші. Їх там бруколаками називають.

– А хто сильніший: дідько чи упир?

– Дідько сильніший, а упир зліший. Дідька здолаєш, він тобі служити буде, а від упирів користі ніякої – тільки й дивляться, де б крові напитись. Але дідько завсігди над ними отаман.

– А Горпина дідьками верховодить.

– Це точно. Допоки жива – верховодить. Якби не мала вона сили над ними, отаман би їй своєї зозулі не віддав, бруколаки й дівочу крівцю страх як полюбляють.

– А я чув, їм до невинної душі доступу нема.

– До душі нема, зате до тіла – ще й як є.

– Ой, спаси Господи! Вона ж красуня просто! Кров з молоком! Знав наш батько, що брати в Барі.

Овсівій приклацнув язиком.

– Що й казати. Чисте золото ляшка…

– А мені цю ляшку жаль, – сказав молодий козак. – Коли ми її в колиску клали, вона білі рученьки свої склала й так прохала, так прохала: «Убий, – каже, – не губи, – каже, – нещасливої!»

– Не буде їй погано.

Тут під’їхала Горпина, й розмова урвалася.

– Гей, козаки, – сказала відьма, – ось і Татарський Розліг. Та не бійтеся ви, тут одна тільки ніч в році страшна, а Чортів яр і мій хутір уже близько.