Розділ «Частина друга»

Тим часом Скшетуський дістався Ярмолинців; там, зустрівши опір, учинив над городянами криваву розправу і, оголосивши, що вранці підійде князь Ярема, дав спочинок утомленим коням і людям.

Після чого, скликавши товаришів на раду, сказав їм:

– Поки що Господь прихильний до нас. Судячи зі страху, що мужву опанував, смію припустити: нас повсюди за княжий авангард вважають і вірять, буцім головні сили йдуть слідом. Треба подумати, як би і надалі обман не розкрився: ще хто запримітить, що один і той же загін всюди маячить.

– А довго ми так роз’їжджати будемо? – запитав Заглоба.

– Поки не дізнаємось, які наміри Кривоноса.

– Ба, так можна й до битви не встигнути в табір.

– І так може статися, – відповів Скшетуський.

– Вельми прикро, – заявив шляхтич. – Під Старокостянтиновом тільки ввійшли в охоту! Чимало, звичайно, ми там заколотників поклали, та це все одно що левові мишей давити!.. Так і сверблять руки…

– Стривайте, пане, може, вас попереду більша, ніж ви думаєте, чекає битва, – серйозно відповів Скшетуський.

– О! А це quo modo? – з явним занепокоєнням запитав Заглоба.

– Будь-якої хвилини на ворога натрапити можна, і, хоча й не для того ми тут, аби йому збройно перепиняти дорогу, захищатися все ж доведеться. Одначе повернімося до справи: розширити треба коло наших дій, аби зразу в різних місцях про нас чули, непокірних для більшого страху подекуди вирізати і чутки розпускати повсюди – тому, вважаю, слід нам розділитися.

– І я такої ж думки, – підхопив Володийовський, – будемо множитися в них ув очах – і ті, що побіжать до Кривоноса, про тисячі розповідатимуть.

– Ваша милість, пане поручик, нами командує – ви й розпоряджайтеся, – сказав Підбийп’ятка.

– Я через Зінків піду до Солодківців, а зможу, то й далі, – сказав Скшетуський. – Намісник Підбийп’ятка вирушить униз, до Татарисок, ви, Міхале, йдіть у Купин, а пан Заглоба вийде до Збруча під Сатановом.

– Я? – перепитав Заглоба.

– Так точно. Ви людина кмітлива й на вигадки вдатна: я думав, така справа до смаку вам прийдеться, але, коли не хочете, я Космачу, вахмістру, віддам четвертий загін.

– Віддасте, але тільки під моїм началом! – вигукнув Заглоба, враз усвідомивши, що дістає командування над окремим загоном. – А якщо я запитав, то лише тому, що з вами жаль розлучатися.

– А чи достатньо у вас, пане, досвіду в ратнім ділі? – поцікавився Володийовський.

– Чи достатньо досвіду? Та лелека ще вашу милість батькові з матір’ю презентувати не замислив, коли я вже численніші цього водив роз’їзди. Все життя прослужив у війську й досі б не пішов, аби одного чудового дня запліснявілий сухар кілком не став у череві, де й застряв аж на три роки. Довелося за черевним каменем податися в Галату; свого часу я вам про цю подорож розповім у всіх подробицях, а зараз час у дорогу.

– Їдьте, пане, та не забудьте попереду себе чутку пускати, буцім Хмельницького вже погромлено і князь минув Проскурів, – сказав Скшетуський. – Без розбору полонених не беріть, але, якщо зустрінеться роз’їзд із-під Кам’янця, постарайтеся будь-якою ціною язика добути, але такого, щоб поінформований був про Кривоносові плани; попередні реляції були вельми суперечливими.