Одного разу він звелів покликати до себе Богуна і сказав йому:
– Послухай, Іване, друже! Ярема йде на нас із великою силою – значить, погибель наша неминуча.
– І я чув, що йде. Ми з вами, батьку, про те говорили, тільки навіщо ж гинути?
– Не здержимо. З іншим би впорались, а з Яремою не вийде. Бояться його хлопці.
– А я не боюсь, я цілий полк його поклав у Василівці, в Задніпров’ї.
– Знаю, що не боїшся. Слава твоя козацька його княжої варта, але я йому не дам бою – не підуть хлопці… Згадай, що на раді говорили, як на мене з шаблями та з обушками кидалися: мовляв, я їх на вірну смерть вести задумав.
– Ходімо тоді до Хмеля, там і крові, й здобичі буде вдосталь.
– Кажуть, Хмеля вже регіментарії розбили.
– Не вірю я цьому, батьку Максим. Хміль хитрий лис, без татар не вдарить на ляхів.
– І я так гадаю, та треба точно знати. Ми б тоді проклятого Ярему обминули і з Хмелем з’єднались, але спершу все треба розвідати! Якби знайшовся хто, кому Ярема не страшний, та вирушив у роз’їзд і язика взяв, я б тому повну шапку золотих червінців насипав.
– Я піду, батьку Максим, та не заради червінців, а за славою козацькою, молодецькою.
– Ти моя правиця, а йти бажаєш? Бути тобі в козаків головою, бо Яреми не страхаєшся. Йди, соколе, а потім проси, чого хочеш. І ще я тобі скажу: якби не ти, я б сам пішов, та не можна мені.
– Не можна, батьку, підете – хлопці здіймуть ґвалт, скажуть, спасаєте шкуру, і розлетяться по білому світу, а я піду – підбадьоряться.
– А вершників багато попросиш?
– Ні, – з малою ватагою сховатися легше і нишком підкрастись, але з півтисячі хлопців візьму, а вже язиків я вам приведу, головою ручаюсь, і не простих жовнірів, а офіцерів, од котрих про все дізнатися можна.
– Їдь швидше. У Кам’янці вже з гармат гатять ляхам на радість і на спасіння, а нам, безвинним, на погибель.
Вийшовши від Кривоноса, Богун одразу ж заходився лагодитись у дорогу. Козаки його, зазвичай, пили мертву – «покіль костомаха не приголубить», – і він із ними пив, наливався горілкою, буйствував і галасував, а наприкінці звелів бочку дьогтю викотити і, як був, в оксамиті й парчі, кинувся в неї, раз і вдруге з головою впірнув і крикнув:
– Ну, от і чорний я, мовби ніч, не побачити мене лядському оку.
Потім, покачавшись по награбованих перських килимах, скочив на коня й поїхав, а за ним пустилися під покровом ночі вірні його хлопці, напучувані криками:
– На славу! На щастя!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вогнем і мечем» автора Генрих Сенкевич на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 28. Приємного читання.