Розділ «Частина друга»

– Вірно, так я і зробив, – відповів Скшетуський.

– Ой, добре зробив, славно придумав! Я ще до нього доберусь, інакше до чого комісії та переговори? Неодмінно доберусь і по-своєму побавлюсь, одначе ж і ти його добре обробив.

Потім, обернувшись до Киселя, гетьман почав заново повторювати розповідь:

– За чуприну його схопив та за штани, чуєш, підняв, як слимака, двері вибив і надвір…

І розреготався так, що загуло у світлиці й відлуння докотилося до сусідньої кімнати.

– Накажи подати меду, шановний пане воєвода, треба випити за здоров’я цього лицаря, мого друга.

Кисіль відхилив двері й гукнув слугу, що негайно приніс три келихи гущинського меду.

Гетьман цокнувся з воєводою та зі Скшетуським, випив – хміль, видно, відразу кинувся йому в голову, лице засміялось і душа розвеселилася; звернувшись до поручика, він крикнув:

– Проси, чого хочеш!

Рум’янець виступив на блідих щоках Скшетуського, на хвилину запанувало мовчання.

– Не бійся, – сказав Хмельницький. – Слово – олово: проси, чого хочеш, тільки Киселевих справ не торкайся.

Хмельницький, навіть нетверезий, залишався собі вірним.

– Коли мені дозволено прихильністю твоєю скористатися, шановний гетьмане, я зажадаю від тебе справедливого суду. Один із твоїх полковників мене скривдив…

– Шию йому урізати! – гнівно перебив лицаря Хмельницький.

– Не про те мова: звели тільки йому прийняти мій виклик.

– Шию йому урізати! – повторив гетьман. – Хто такий?

– Богун.

Хмельницький заморгав очима, потім ляснув себе по лобі.

– Богун? – перепитав він. – Богуна вбито. Мені король писав, що його у поєдинку зарубано.

Скшетуський остовпів. Заглоба говорив правду!