І превелика запанувала розгубленість, коли князеві, що запитав про новини, він повідомив:
– Кепські новини, ваша ясновельможність! Чи відомо вам про розгром гетьманів і про кончину короля?
Князь, який сидів на маленькому дорожньому дзиґлику, підхопився:
– Як? Помер король?
– Наймилостивіший монарх спустив дух у Меречі за тиждень до корсунського розгрому, – сказав Суходольський.
– Господь у милості своїй не дав дожити йому до цієї хвилини! – мовив князь і, схопившись за голову, продовжив: – Страшні часи настали для Речі Посполитої. Конвокації та елекції, interregnum,[107] зловмисності й інтриги закордону, – все саме зараз, коли необхідно, щоби весь народ єдиним мечем у руці єдинодержавній був. Господь, як видно, залишив нас і в гніві своєму за гріхи бичувати намірився. Пожежу цю лише король Владислав і міг погасити, бо надзвичайно любило його козацтво, та й володарем він був войовничим.
У цю хвилину більше десятка офіцерів, серед яких були Зацвілиховський, Скшетуський, Барановський, Вурцель, Махницький і Поляновський, наблизилися до князя, і той їм оголосив:
– Вельмишановні панове, король помер!
Всі мов по команді зняли капелюхи. Обличчя посерйознішали. Така несподівана звістка в усіх відібрала мову. Тільки через якийсь час спільне горе виявило себе.
– Упокой Господи душу його! – сказав князь.
– І нехай світить йому світло віковічне на віки вічні.
Ксьондз Муховецький затягнув «Dies irae»,[108] і посеред лісів тих і димів тих невимовний смуток охопив серця й душі.
Здавалось, якась довгождана підмога не прийшла на виручку й перед лицем грізного ворога вони самі на цілому світі й не лишилося в них нікого більше, крім князя.
Тому всі погляди звернулися до нього, й нові узи виникли між ним і його воїнами.
Увечері того ж дня князь привселюдно сказав Зацвілиховському:
– Нам необхідно мати короля-войовника, і якщо Богові буде вгодно, щоби ми подали наш голос на елекції, то віддамо його ми на користь королевича Карла, в котрому ратного духу більше, ніж у Казимирі.
– Vivat Carolus rex![109] – вигукнули офіцери.
– Vivat! – вторили їм гусари, а за ними й усе військо.
І не знав, певно, князь-воєвода, що клики ці, що пролунали на Задніпров’ї серед глухих чернігівських лісів, донесуться до самої до Варшави і виб’ють у нього з рук велику коронну булаву.
Розділ XXV
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вогнем і мечем» автора Генрих Сенкевич на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 150. Приємного читання.