Розділ «Частина перша»

– Чигирин запоріжці зайняли. Холопи шляхту ріжуть. Кара Божа!

– В ім’я Отця і Сина! Що ти говориш… Хмельницький?

– Пана Потоцького вбито, пан Чарнецький у полоні. Татари з козаками йдуть. Тугай-бей!

– А Барабаш і Кречовський?

– Барабаш загинув. Кречовський до Хмельницького перекинувся. Кривоніс іще вчора вночі рушив на гетьманів. Хмельницький – сьогодні засвітла. Сила страшенна. Край в огні, мужва повсюди бунтує, кров ллється! Тікайте, милостивий пане!

Пан Заглоба витріщив очі, роззявив рота і такий був приголомшений, що слова не міг вимовити.

– Тікайте, милостивий пане! – повторив Плеснєвський.

– Ісусе! – охнув пан Заглоба.

– Ісусе Христе! – вторила Олена, розридавшись.

– Тікайте, час не жде.

– Куди? Куди ж?

– У Лубни.

– А ти куди?

– Туди, звичайно. До князя-воєводи.

– Пропади воно все пропадом! – вигукнув пан Заглоба. – А гетьмани де ж?

– Під Корсунем. Але Кривоніс уже напевне зітнувся з ними.

– Кривоніс чи Прямоніс, холера йому в бік! Значить, нам сенсу нема їхати?

– До лева в пащу, ваша милість, на погибель прете.

– А хто тебе в Лубни послав? Пан твій?

– Пана мого порішили, а мені мій кум, який нині із запоріжцями, життя врятував і допоміг утекти. До Лубен я на власний розсуд їду, бо не знаю, де ще сховатися можна.