Розділ «Частина перша»

– Але ж сам він себе загубив. Чигирин, порушивши гетьманський наказ, кинув, із князем-воєводою руським завівся. Й лишається йому йти до Хмельницького. Та тільки він принишкне, коли Хмельницького поб’ють, що, між іншим, могло вже бути. Редзян за Кременчуком військо зустрів, яке пливло під Барабашем і Кречовським на Хмеля, а на додаток пан Стефан Потоцький по суші з гусарами йшов, але Редзян у Кременчуці десять днів, поки чайку лагодили, просидів, так що, поки він до Чигирина доволікся, битва, слід гадати, відбулася. Ми новин із хвилини на хвилину чекали.

– Значить, Редзян листи з Кодака віз? – запитала Олена.

– Еге ж. Од пана Скшетуського до княгині й до вас, але Богун їх перехопив і, про все із них дізнавшись, тут же Редзяна порубав і поскакав мститися Курцевичам.

– О, бідолашний юнак! Через мене він кров свою пролив!

– Не журіться, панно. Видужає.

– Коли ж це було?

– Учора вранці. Богунові людину вбити – все одно що іншому чарку вина перехилити. А рикав він, коли прочитав листи, так, що весь Чигирин тіпало.

Розмова на якийсь час обірвалася. Тим часом зовсім розвиднілося. Рожева зоря, обрамлена світлим золотом, опалами та пурпуром, горіла на східній частині небес. Повітря було свіже, збадьорливе, коні почали весело форкати.

– Нумо, пришпормо з Богом, і вперед! Конячки відпочили, і часу гаяти не можна, – сказав пан Заглоба.

Вони знову кинулися вскач і без перепочинку промчали з півмилі. Зненацька попереду показалася незрозуміла темна крапка, що наближалася з небувалою швидкістю.

– Що це може бути? – мовив пан Заглоба. – Притримайте-но свого. Верховий ніби.

І дійсно, щодуху наближався якийсь вершник; скоцюрбившись у сідлі, схиливши лице до кінської гриви, він підганяв нагайкою свого жеребця, котрий і так, здавалося, летів, не торкаючись землі.

– Що ж це за диявол і чому він так летить? Ну й швидкість! – сказав пан Заглоба, дістаючи із сідельної кобури пістоль, щоб про всяк випадок бути готовим до всього.

Тим часом шалений вершник був уже кроків за тридцять.

– Стій! – гаркнув пан Заглоба, наводячи пістоль. – Ти хто такий?

Вершник на всьому скаку осадив коня, випростався і, підвівши очі, тут же закричав:

– Пан Заглоба!

– Плеснєвський, слуга чигиринського старости? А ти чого тут? Куди летиш?

– Ваша милість! Повертайте й ви за мною! Біда! Гнів Божий, суд Божий!

– Що сталося? Що таке?