Розділ «Частина перша»

– З глузду з’їхали, панно, чи що! Одначе якщо бажаєте, поклянуся. Ось вам Господь і святий хрест! Тут – погибель, порятунок у втечі.

– Це правда, це правда.

– Швидше ж переодягніться й чекайте.

– А Василь?

– Який Василь?

– Брат мій божевільний, – сказала Олена.

– Вам загрожує загибель, не йому, – відповів Заглоба. – Якщо він божевільний, так він для козаків святий. Мені здалося, вони його пророком вважають.

– Вірно. І перед Богуном на ньому немає вини.

– Доведеться його залишити, інакше ми пропали, а пан Скшетуський разом з нами. Покваптеся, панно.

Із цими словами пан Заглоба вийшов і попрямував до Богуна.

Отаман був блідий і слабий, очі його, одначе, були розплющені.

– Ліпше тобі? – запитав Заглоба.

Богун хотів щось сказати, але не зміг.

– Говорити не можеш?

Богун поворушив було головою, підтверджуючи, що не може, але на обличчі його зразу ж з’явилося страждання. Як видно, рани від руху заболіли.

– Значить, ти і крикнути не зможеш?

Богун поглядом підтвердив, що не зможе.

– І поворухнутися теж?

Той же самий знак.

– Воно й ліпше, бо не будеш ні говорити, ні кричати, ні ворушитися, поки я з князівною в Лубни поскачу. Якщо я її в тебе не вкраду, нехай мене стара баба в ручному жорні на коров’ячу крупу змеле. Ти що, ракаліє, вважаєш, що з мене не досить твоєї компанії, що я далі буду чоломкатись із хамом? Ох, негідник! Ти, значить, думав, що заради твого вина, твоєї пики і твоїх мужицьких амурів я на вбивство піду і до бунтівників із тобою перекинуся? Ні, не бувати цьому, вродливцю!