Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Як дівчинка? Це ти хотів сказати?

— Ну…

— Я — дівчинка! — вигукнула Меґ. — Я дівчинка! Це тебе влаштовує? Чого ти ще чекав?

Звичайно, бідолаха Мерт, як людина сумлінна, почав перепрошувати:

— Ти не дівчинка. Я просто пожартував. Ну, спробуй ще раз.

Проте Меґ не збиралася заспокоюватись відразу. Вона мала повне право образитись і побурчати.

— Старий придурок зі своїм списком бажань і своїм “допоможи полагодити життя”. Я роблю все, що можу. Завдяки мені ти поцьомав свою Сессі, чи не так? Мене мало не вбили, ну, чи щось таке. І що я отримую? Знущання? Ти б’єш, як дівчина! Я думала, я можу не повертатися в тунель так хутко.

— Не треба повертатися в тунель, — сказав Мерт заспокійливо. — Вдар іще раз.

— Нащо це мені? — Меґ закопилила губу, забувши, в чиїй подобі вона перебуває. — Чому я мушу ризикувати заради якогось невдячного старого придурка?

Мерт випростався.

— Тому що цей старий придурок — твій найкращий друг. Зроби це заради нього й заради тієї дівчинки. І вона зможе брати з тебе приклад.

Хоча Мерт і гадки не мав, що відбувається, він якимось дивом попав у точку.

Меґ мовчки взяла м’яча й поклала на газон, туди, звідки б’ють пенальті.

Звідкись із темряви долинув Макколів шепіт:

— Дякую.

— Ще нема за що дякувати, — мовила Меґ, відходячи назад на вісім величезних кроків. — Цей м’ячик — наче камінець.

Мерт зайшов на гральне поле, рація метлялась у нього на стегнах.

— Невеличка порада.

— Просто ульотно, — сказала Меґ. Насправді вона мала на увазі “Іди геть”.

— Щоразу, коли мені доводилося забивати м’яча на велику відстань, — провадив Мерт, навіть не підозрюючи, які агресивні хвилі вилітають із його чола, — я уявляв, що це чиясь голова. Голова кого-небудь, кого я не дуже любив.