Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Що? — швидко мовила налякана Меґ.

— Тримати, — Фліт щось стискав у руці. Два камінчики з кошика. Блакитні зі срібним візерунком.

— Осад із душ. Дуже батареї.

— Дякую, Фліте, — сказала Меґ, засовуючи камінці далеко в кишені своїх комбаток. Це саме те, що їй треба. Кілька камінців. Спокуха, краще не викидати на очах у цього хлопця. Може образитись.

— Дівчинко, іти зараз! Швидко. Дорожня машина швидко.

— Біп-біп, — нервово відповіла Меґ.

Вона знову ввійшла в кам’яну стіну. Зблиски витанцьовували довкола її зап’ястків, довкола її ліктів — аж ось вона щезла.

Миїші копирсався в Ригаччиному мозку.

— Ну? — нетерпляче мовив Вельзевул.

— Не квапте мене, — пробурмотів миршавенький японець, не зводячи очей із сірих драглів, що лежали перед ним.

— У мене ще купа справ, Миїші. Рятувати його варто?

Миїші випростався, струшуючи дрігву з рук.

— Не в такому стані. Мозок собаки і цього пацика змішалися надійно. Надійніше не буває.

На кінцях Вельзевулових пазурів спалахнули іскри.

— Ангел би його взяв! Мені потрібна інформація про те дівчисько!

Комп’ютерний геній самовдоволено всміхнувся:

— Без проблем, Вельзевуле-сан. Я возз’єднаю його.

Комп’ютери для пекельного Номера Два були справжньою загадкою, на кшталт перетворення.

— Возз’єднаєш?

Миїші гидко всміхнувся: