Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Вісімдесят сім мільйонів до одного, точніше, — виправив він; слова улесливо злітали з його вуст.

Вельзевул порахував до десяти. Треба мати святе терпіння, щоб витримувати таких нахаб. А він не був святим. Номер Два загрозливо наставив вила на комп’ютерника.

— Цей цофнутий у такому стані мені ні до чого, так само як і ти, коли не можеш його полагодити.

Миїші безтурботно скалив зуби:

— Без проблем, Вельзевуле-сан. Я встановлю віртуальну голограму-підказку і апґрейдну його зі ступорного на, скажімо… скотський. Перепрошую за каламбур.

— А на пекельний?

— Неможливо. Не з його черепом. Дуже зрідка який казанок придатний до справжнього зла й може зреалізувати всю свою вдачу. Ось цей примірник спроможеться лише на урвиголову, не більше.

— Отже, робимо скотського.

Миїші заклацав манікюром по клавіатурі.

— Вкупі з собачими генами з цього пацика вийде справжній автомат. Коли він піде на діло, то не спиниться, аж доки завдання не буде виконане або вичерпаються життєві сили.

Миїші натиснув на кнопку “Пуск”, і Ригаччине тіло стало судомити: мозковим шпичаком побігли байти інформації.

— До чого такий поспіх, не розумію? Що ви приготували для цього фраєра?

— Це мій новий Ловець душ. — Вельзевулові очі палали. — Він повернеться на землю і знайде нам душу.

Миїші почухав свою еспаньйолку — міні-версію сатанинської борідки.

— У такому разі я надав би йому товарного вигляду. Кілька кубічних сантиметрів водного розчину в кору головного мозку — і він… воно бігатиме краще, ніж дитина.

— Воно? — перепитав Вельзевул. — Ти не можеш прибрати з нього пса?

— Ні, Вельзевуле-сан. Мейнфрейм дуже пошкоджено.

— Мейнфрейм? — Вельзевул був певен, що Миїші вживає комп’ютерні терміни лише для того, щоб його спантеличити. І, звичайно, мав рацію.

— Мейнфрейм, мозок тобто. Це те саме, що відокремити сіль від цукру ложкою, — мовив Миїші поблажливо.

— Коли він буде готовий?