Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

Темна постать бігла підстрибцем до вхідних дверей, супроводжувана круглим акваріумом. То був Франко, авжеж. Безперечно, то він, навіть тепер, коли він так дуже змінився від болю. Ну, товстунчику, всміхнися.

Двері розчахнулися. З’явилося обличчя. Меґ відсахнулась.

І між тим порухом назад і її ударом час неначе уповільнився, якраз настільки, щоб голова встигла проказати:

— Привіт, Фінн. Я чекав на тебе.

Дивно, подумала Меґ. Франко ніколи не кликав її на прізвище. Тільки панянко. До того ж як він знає, що це вона? І чому він пускає слину? А тоді вона вдарила, і Франко беркицьнувся, як мішок гною.

— Блискуче, — в захваті сказав Лоурі. — А тепер ходімо звідси.

Але Меґ не могла піти. Коїлося щось дивне. Вона ввійшла у коридор будинку номер сорок сім, зачинивши за собою двері.

Франко корчився на підлозі. Виючи і пускаючи слину.

Пускаючи слину? Виючи? І враз Меґ усе зрозуміла. Вона нахилилась над істотою на підлозі, цього разу розглядаючи її власними очима. Так, це він плавав усередині її вітчима, це його звірячу морду перекривило з ненависті.

— Ригачко! — вигукнула вона.

Ригачка нічого не відповів, лише гарчав і пускав слину. Жодного сумніву, його людська половина поступилася звірячій.

— Якого дідька ти тут робиш?

Ригачка заскавчав від чергового нападу болю.

— Прийшов по тебе, Фінн. Повелитель хоче твою душу.

Маленька істота в білому вбранні вистромилася з Франкової голови й зависла над нерухомим тілом.

— Немає потреби надавати інформацію шуканому об’єкту. Вставай і роби своє діло.

Меґ кивнула на голограму в білому костюмі:

— Що це до біса таке?

— Зроби послугу нам обом, Фінн. Розчави його, як жука!

Гопові пощастило удати образу: