Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

Усіх, крім двох. Франко не сміявся. І я також.

На екрані все здавалося смішним, навіть гідним жалю. Поважаний всіма розумник поставав ледацюгою — таким, яким знала його я. Чимало голубиних фанів реготали аж заходились зі свого пихатого шефа.

Сміх урвався, коли дійшло до епізоду з бійкою. Жоден із присутніх не вважав кумедним биття дітей. Я хотіла, щоб вони добряче нареготались, а тому загибель телевізора залишила насамкінець. Усі аж просто попадали на підлогу від реготу.

Пригадую, як прохолода задоволення наповнила моє тіло. Я знищила Франко двічі: по-перше, на екрані і, по-друге, у житті. За маму і за себе. Він вилетів із клубу, вмиваючись сльозами сорому. Наступного дня він написав заяву про вихід із асоціації. І надіслав поштою.

Звичайно, Франкові сподівання на вдочеріння пішли до біса. Тепер він міг робити що завгодно, але йому вже ніколи не бути моїм батьком.

А наступного дня з’явився Ригачка. Вимагаючи віддяки за камеру. Він хотів, щоб я побула на чатах, доки він грабуватиме якусь старечу квартиру. Пограбування. Перше в моєму житті. Пригадую, я втішала себе надією, що все буде не надто небезпечно.

Лоурі протверезів.

— Ця… — Він не наважився доказати. Принаймні не перед неповнолітньою дівчинкою.

Меґ гірко посміхнулася:

— Можеш говорити не соромлячись. Все одно я бачу твої думки.

Та Лоурі не міг. Його вихованість не дозволяла йому вимовити таку лайку.

— Ця… свиня, — сказав він натомість.

— Ну, кажи.

— І все ж таки твій план був підступний.

Погляд Меґ залишався незворушний, наче каміння.

— Нехай би не бив моєї мами.

Лоурі кивнув головою. Хіба тут що заперечиш?

— Можна, хай воно буде моїм? — запитала Меґ.

— Га?

— Вільне бажання. Можна, хай воно буде моїм?