Розділ «ДІАЛОГИ, призначені для виховання молодих панночок»

ЕЖЕНІ. Ну, гаразд, я бачу, що ти мене недосить любиш, аби відкрити свою душу до самого дна. Отже, я зачекаю, поки закінчиться випробувальний термін, який ти мені призначила. А зараз продовжімо курс навчання. Скажи мені, моя люба, хто той щасливий смертний, який зірвав перші плоди твоєї взаємності?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Мій рідний брат — він обожнював мене змалку. Ще дітьми ми частенько розважалися, не доходячи, проте, до завершення. Але я пообіцяла, що віддамся йому зразу по тому, як вийду заміж, і свого слова дотримала. На щастя, мій чоловік не зазнав від цього найменшої втрати — він неперебірливий. Ми з братом і тепер продовжуємо нашу інтрижку, але ні в чому себе не обмежуючи, і я, і він, кожне по-своєму, знаходимо божественну втіху в найрозгнузданішій розпусті, причому допомагаємо і сприяємо одне одному: я знаходжу йому жінок, а він мене знайомить із чоловіками.

ЕЖЕНІ. Яка чудова домовленість! Але хіба кровозмішання — не тяжкий гріх?

ДОЛЬМАНСЕ. Невже можна вважати гріховними найсолодші взаємини, яким природа сприяє, які вона наполегливо радить нам розвивати й підтримувати? Ви тільки поміркуйте, Ежені: хіба міг би людський рід після грандіозних катастроф, що спіткали нашу планету, відтворитися інакше, як не через кровозмішання? Хіба ми не знаходимо цьому підтвердження навіть у найшанованіших книгах християнського вчення? Хіба родини Адама[3] і Ноя дали б потомство, якби уникали кровозмішання? Погортайте скрижалі, де записано закони, що правлять Усесвітом: повсюди ви натрапите на узвичаєне кровозмішання, що розглядається як мудрий закон, призначений зміцнювати родинні узи. Одне слово, якщо любов народжується зі схожості, то де буде вона міцнішою, як не між братом і сестрою, як не між батьком і дочкою? Виникнувши від страху, що деякі родини стануть надто могутніми, недоладна політика заборонила кровозмішання і викинула його з наших звичаїв; але ми не сліпі настільки, щоб визнати за закон природи заборону, продиктовану лише людським прагненням до вигоди або до слави. Загляньмо в наші ceрця, у те місце, куди я завжди посилаю наших педантичних моралістів; звернімося до цього священного органу, і ми зрозуміємо, що немає нічого делікатнішого за плотське єднання людей кровно споріднених; отож не заплющуймо очі на почуття, які брат плекає до сестри, а батько — до своєї дочки, і марно обидва приховують їх під машкарою узаконеної ніжності; бурхливе і палке кохання — ось почуття, яке палахкотить у їхніх серцях, іншого природа нам не дала. Отже, нічого не біймося і примножмо вдвічі-втричі чудесні акти кровозмішання, не сумніваючись, що чим рідніший нам об'єкт наших жадань, тим чарівнішу втіху добудемо ми з любовної гри.

Один з моїх приятелів кохається зі своєю дочкою, яку він прижив із власною матір'ю; ще й тижня не минуло, як він позбавив невинності тринадцятирічного хлопця, що з'явився на світ як плід його розваг із цією дівчиною; а через кілька років цей парубійко одружиться зі своєю матір'ю — так хоче мій друг; він планує їм долю, яка відповідала б і його задумам, бо хоче, я це знаю, повтішатися також і плодами, які принесе цей шлюб; він ще не старий і може почекати. Ви бачите, ніжна Ежені, скількома кровозмішаннями і якими тяжкими злочинами заплямував би себе мій приятель, якби забобон, що велить нам вважати такі зв’язки гріховними, відповідав істині. Одне слово, в усіх подібних випадках я відштовхуюся від принципу: якби природа не схвалювала втішання педерастичні, кровозмішувальні або рукоблудні, то чи дозволила б вона, аби в цих розвагах ми знаходили стільки втіхи? Навряд чи вона з такою поблажливістю терпіла б те, що йде всупереч її хотінню.

ЕЖЕНІ. О, мої божественні вихователі, я тепер бачу, що згідно ваших засад на світі існує дуже мало злочинів, і ми спокійно можемо вволювати свої жадання, хоч би якими дивними видавалися вони йолопам, котрі, на все ображаючись і з усього здіймаючи бучу, по-дурному змішують суспільні настанови з вищими законами природи. І все ж таки, друзі мої, чи не погодитеся ви принаймні, що існують деякі дії, гідні абсолютного осуду і незаперечно злочинні, хоча й продиктовані природою? Невже ви станете заперечувати, що ця природа, така іноді примхлива в своїх творіннях, наділяє нас найрозмаїтішими нахилами і, бува, штовхає на жорстокі вчинки; і якщо піддавшись одному з поганих поривів, ми надихаємося воліннями цієї химерної природи до такої міри, що готові, як це не раз траплялося, зазіхнути на життя ближнього, то гадаю, ви не станете заперечувати, що таку дію слід вважати гріховною і злочинною?

ДОЛЬМАНСЕ. Аж ніяк, Ежені, ми не можемо з вами в цьому погодитися. Оскільки руйнація — один з головних законів природи, то руйнувати — не означає чинити зле. Хіба дія, яка так добре служить інтересам природи, може їй зашкодити? До того ж ця руйнація, якою так хизується людина, чисто уявна; убивство — не руйнація; той, хто вбиває, нічого не знищує, він лише змінює форми; він просто повертає природі елементи, які рука цієї вправної природи відразу розподіляє так, щоб вони пішли на утворення інших живих істот; а що акт творіння — радість для кожного хто йому віддається, то вбивця робить природі велику приємність — він її постачає матеріалами, вона їх відразу й використовує, і дія, яку йолопи мають дурість осуджувати, стає вельми похвальною в очах цього універсального творця. Тільки наша гординя штовхає нас на те, щоб ми проголосили вбивство злочином. Вважаючи себе за найвище створіння в Усесвіті, людина по-дурному переконала себе, що будь-яка шкода, завдана цьому створінню, — страшний злочин; ми віримо, що природа загине, коли наш чудесний рід самознищиться і зникне з планети, тоді як було б дуже корисно стерти його з лиця землі, адже в такому разі природа повернула б собі творчу силу, яку відступила нам, і сповнилася б енергією, що її ми в неї забираємо, розмножуючись самостійно. Але яка непослідовність, Ежені! Ти тільки подумай! Шанолюбний владар, коли йому заманеться і без найменших докорів сумління може знищувати ворогів, що стають на заваді його задумам і підривають його впаду. Жорстокі, свавільні, нещадні закони часто призводять до загибелі мільйонів людей протягом одного століття. А ми, слабкі й нещасливі одинаки, виходить, не маємо права принести в жертву своєму прагненню помсти або своїм примхам бодай одне живе створіння? Хіба можна уявити собі щось більш варварське, щось безглуздіше, і чи не повинні ми в глибокій таємниці нещадно мститися суспільству за цей дурний забобон, який воно нам накинуло?[4]

ЕЖЕНІ. Безперечно… О, яка спокуслива ваша мораль і як вона мені до смаку!.. Але признайтеся, Дольмансе, признайтеся по щирості, чи ви коли-небудь вдовольняли свої забаганки в цій царині?

ДОЛЬМАНСЕ. Не приневолюйте мене сповідатися у своїх гріхах: їх стільки і вони такого роду, що я наперед червонію. Можливо, одного дня я вам у них признаюся.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Спрямовуючи меч законів, зловмисник часто користається ним для вдоволення власних пристрастей.

ДОЛЬМАНСЕ. Якби я міг дорікнути собі лише в цьому!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ (кидаючись йому на шию). О, богоподібний чоловіче!.. Я схиляюся перед вами!.. СКІЛЬКИ треба мати розуму й мужності, щоб скуштувати як ви, усіх насолод! Лише геніям надається честь так сміливо розривати пута невігластва и дурості! Поцілуйте мене, ви чарівний!

ДОЛЬМАНСЕ. Будьте відверті, Ежені, невже ви ніколи не бажали нікому смерті?

ЕЖЕНІ. Ой, бажала, ще й як бажала! І тепер щодня я маю в себе перед очима огидне створіння, яке давно хотіла б спровадити на той світ!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Закладаюся, що я вгадала, кого ти маєш на увазі.

ЕЖЕНІ Який же твій здогад?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ти говориш про свою матір.

ЕЖЕНІ. О, дозволь мені сховати барву сорому на твоїх грудях!

ДОЛЬМАНСЕ. О, миле, сластолюбне створіння! Я хочу обдарувати тебе пестощами, які будуть винагородою за силу твого духу і за твій тонкий розум. (Дольмансе обціловує все тіло Ежені й легенько поплескує її по сідницях; його член підводить голову: пані де Сент-Анж бере його в руку й починає накачувати: час від часу руки Дольмансе мандрують також по гепі пані де Сент-Анж. яку вона любострасно йому підставляє: нарешті Дольмансе трохи заспокоюється і провадить). Але чому б нам не здійснити цей чудесний задум?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Свою матір, Ежені, я ненавиділа не менше, ніж ти ненавидиш свою, але я не вагалася.