Розділ «ДІАЛОГИ, призначені для виховання молодих панночок»

ЕЖЕНІ. Ну, а якщо дитина доношена?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Навіть коли воно вже народилося на світ, ми можемо при бажанні вбити його. Немає права незаперечнішого, аніж право матері розпоряджатися життям своєї дитини. Немає такого народу, який би цього права не визнавав, воно засноване на засадах розважливості.

ДОЛЬМАНСЕ. Таке право дароване нам від природи, воно незаперечне. Його було відкинуто, коли утвердилася релігійна система світогляду — абсурдна в самій своїй суті, ідіоти, які вірують у Бога, будучи переконані, що своє існування ми завдячуємо тільки Йому і що як тільки ембріон визріває, його одухотворює крихітна душа — Божий дар, — ці йолопи, повторюю, звичайно ж, мусили дивитись на знищення цього малого створіння як на страшний злочин, бо, згідно з їхніми уявленнями, воно вже не належить людям. Це створіння Боже, воно підлягає Богові — тож чи можливо розпоряджатися ним, не вчинивши злочину? Та після того як світильник філософії розігнав пітьму омани, після того як люди відкинули вигадку про божественне походження всього сущого, після того як, краще пізнавши закони і таємниці фізики, ми розвинули засади світоутворення і тепер цей чисто матеріальний механізм не видається нам чимось незвичайнішим, аніж проростання пшеничного зерняти, ми перестали приписувати природі хибні закони, породжені людською уявою. Ми значно розширили сферу застосування своїх прав і нарешті усвідомили: нам дозволено забирати те, що з'явилося на світ супроти нашої волі або внаслідок прикрої випадковості, і неможливо вимагати від хай там якого індивіда, щоб він став батьком або матір'ю, якщо він цього не хоче; і не станеться великої різниці на землі від того, буде там однією такою істотою менше чи більше, і, коротко кажучи, ми можемо вважати себе повними господарями цього шматочка плоті, одухотворений він чи ні, з не меншим проявом, аніж ми володіємо нігтями, що їх зрізаємо зі своїх пальців, коли нам треба, пухлинами, що їх видаляємо з нашого тіла, або рештками перетравленої їжі, які видавлюємо з кишечника, бо все це належить нам і тільки нам, і ми повні власники всього того, що з нас виходить. Ви вже досить розвинулися, Ежені, і знаєте який мізерний вплив справляє на земне життя вбивство тієї чи іншої людської особини, тож вам неважко буде збагнути, що так само незначні й наслідки всякої дії, пов'язаної з дітовбивством, хай навіть його вчинять щодо істоти, яка вже мислить. Отже, немає сенсу до цього вертатися: ваш витончений розум поповнить мої аргументи. Вивчення історії земних народів, давши нам упевнитися, що такий звичай повсюдно поширений, остаточно переконає вас, що тільки недоумки можуть осуджувати дію, до якої ставляться байдужісінько і природа, і людське суспільство.

ЕЖЕНІ. (спершу до Дольмансе). Я нездатна висловити, наскільки слушними здаються мені ваші докази. (Далі звертається до пані де Сент-Анж.) Але скажи мені, моя люба подруго, а сама ти користувалася коли-небудь засобом, яким пропонуєш поділитися зі мною, щоб знищити в собі плід?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Двічі і щоразу з великим успіхом; але мушу тобі признатися, я випробовувала його лише на початку вагітності, тоді як дві з моїх знайомих жінок удавалися до нього посеред терміну, і вони мене запевнили, що в них це вийшло так само легко. Отже, в разі доконечної потреби покладися на мене, моя люба дівчинко, але закликаю тебе ніколи не потрапляти в становище, за якого така потреба виникне, — це буде найнадійніше. А зараз вернімося до розповіді про подробиці хтивих утіх, які ми пообіцяли відкрити цьому дівчиськові. Розповідайте далі, Дольмансе, ми з вами дійшли до блюзнірських фантазій.

ДОЛЬМАНСЕ. Гадаю, Ежені вже позбулася релігійних упереджень і внутрішньо переконана, що всі так звані «об'єкти» поклоніння йолопів не мають анінайменшого впливу на хай там що. Ці фантазії настільки позбавлені змісту, що, по суті, можуть морочити лише зовсім юні голови, для яких порвати будь-які пута — велика втіха, щось подібне до маленької помсти, що розпалює уяву і протягом кількох хвилин може правити за розвагу. Та для людей поважного віку, котрі мали час і нагоду здобути справжню освіту й переконатися в нікчемності об'єктів, для яких ідоли, що їх ми висміюємо, правлять лише за жалюгідні символи, для таких людей ці солодкі радощі, як мені здається, стають прісними і холодними. В очах філософа осквернення святих мощей, святих образів і облаток, святого розп'яття нічим не відрізняється від зруйнування поганського капища. Відтоді як ми прирекли на зневагу ці бридкі іграшки людської уяви, слід про них забути і більше ними не перейматися, і варто про них згадувати лише з метою богохульства — не тому, що воно має стосунок до реальності, бо якщо Бог не існує, то який сенс його хулити? Але річ у тім, що, промовляючи брутальні, лайливі слова в сп'янінні плотської насолоди, ми здобуваємо втіху, а слова блюзнірські впливають на уяву особливо гостро. Не слід нічого щадити; слід оздобити ці слова найбарвистішими виразами і прагнути, щоб вони шокували того, хто їх слухає, якогомога сильніше; бо шокувати людину надзвичайно приємно — в цьому невеличкий тріумф для нашої гордині, якого аж ніяк не слід нехтувати; признаюся вам, дівчата, це одна з моїх найвитонченіших і найпотаємніших насолод, мало знайдеться духовних утіх, які більше збуджували б мою уяву. Спробуйте цього засобу, Ежені, і побачите, що вийде. З особливим азартом блюзніть та хуліть Бога тоді, коли перебуваєте в товаристві ровесниць, які досі животіють у пітьмі забобонних вірувань; закликайте їх до гульні й розпусти; поводьтеся при них, як справжня хвойда, оголяйте свої перса, щоб вони їх бачили; якщо підете з ними в якесь потаємне місце, задирайте сукню до непристойності; з підкресленою безсоромністю показуйте їм найінтимніші куточки вашого тіла; вимагайте від них того самого; зваблюйте їх, повчайте, нещадно висміюйте їхні забобони; як то кажуть, залучайте їх до гріха, лайтеся в їхній присутності, як чоловік; якщо вони за вас молодші, гвалтуйте їх, розважайтеся з цього і розбещуйте їх чи то власним прикладом, чи порадами, чи хай там чим, що спаде вам на думку, одне слово, вдавайтеся до тих засобів, які вплинуть на них найпевніше. Так само розкуто поводьтеся і в оточенні чоловіків; проповідуйте їм безбожництво й безсоромність — і не тільки не жахайтеся вольнощів, до яких вони вдаватимуться, а й потай дозволяйте їм усе, що може їх розважити, не компрометуючи вас; дозволяйте їм себе мацати, збуджуйте їхню плотську жагу, вимагайте, щоб і вони розпалювали вашу хіть. Не вагайтеся навіть підставити їм зад; та оскільки химеричне уявлення жінок про жіночу честь спонукає їх охороняти насамперед свій парадний вхід, то у випадку спроби проникнути туди чиніть удаваний опір. Одружившися, в жодному разі не заводьте коханця; наберіть лакеїв або платіть кільком чоловікам, на яких ви можете покластися, — якщо ви дотримуватиметеся таких заходів остороги, все буде шито-крито; в такий спосіб ви й свою репутацію збережете і не дасте підстав до підозрінь, і водночас матимете змогу робити все, що вам до смаку.

Продовжимо:

Втіха, приправлена жорстокістю, — це третій різновид утіхи з тих, які я обіцяв ретельно проаналізувати. Такі види плотських розваг сьогодні дуже поширені серед чоловіків, і ось аргумент, до якого вони вдаються для їхнього виправдання. Ми прагнемо гострих відчуттів, кажуть вони — це мета кожної людини, яка йде за покликом хоті, і ми хочемо досягти цього стану за допомогою найактивніших засобів. Виходячи з таких міркувань, ми анітрохи не маємо перейматися тим, приємні чи неприємні наші прийоми об'єкту, який нам служить, ідеться тільки про те, щоб завдати по клубку наших нервів якомога відчутнішого удару; а нема сумніву, що біль розбуркує почуття куди сильніше, ніж насолода, й кінцевий струс, якого ми зазнаємо внаслідок знущання над іншою людиною, призведе до істотно сильнішої вібрації, відлунюватиме в нашому організмі куди гвалтовніше, спричинить значно потужнішу циркуляцію тваринних струмів, які завдяки властивому для них у такі хвилини зворотному рухові проникнуть у нижчі сфери й негайно розпалять вогонь у органах хоті, настроївши їх на сприйняття насолоди. Спазми втіхи завжди нестійкі, а надто в жінок, коли чоловік, який їх грає, потворний або старий. Нерви в таких випадках збуджуються мало, і тоді варто внести в любовні розваги біль, який б'є по нервових сплетіннях куди відчутніше, примушуючи їх бриніти від перенапруги. Але, заперечують людям, схильним до такої практики, біль завдає прикрості ближньому; чи милосердно мучити іншого для того, щоб здобути втіху самому? Люди-пройдисвіти дадуть вам на це таку відповідь: під час акту плотської втіхи ми, мовляв, призвичаєні себе вважати за все, а іншого — за ніщо. Зрештою, кожен, хто підкоряється імпульсам природи, неминуче віддає перевагу тому, що він відчуває, перед тим, чого він не відчуває. Що нам до болю, якого ми завдаємо ближньому, зухвало заявлятимуть такі люди. Хіба ми його відчуваємо? Ні, навпаки; збуджуючи цей біль, ми себе доводимо до солодкої знемоги. Отже, чого будемо ми щадити індивіда, до якого нам байдужісінько? З якого дива ми оберігатимемо його від болю, що не коштуватиме нам жодної сльозинки, тоді як очевидно, що цей біль сприятиме пробудженню в нашому тілі гострої насолоди? Хіба коли-небудь ми дістали від природи бодай один імпульс, що спонукав би нас жертвувати собою заради інших, і хіба не очевидно, що на цьому світі кожен повинен дбати тільки про себе? Ви нагадуєте нам про химеричну заповідь, яка вимагає від нас, щоб ми ніколи не робили іншим те, чого ми не хочемо, щоб інші робили нам; але цю абсурдну пораду ми завжди чули тільки від людей — і від людей слабких. Людина сильна ніколи не стане говорити такі нісенітниці. То тільки перші християни, вдень і вночі переслідувані за своє ідіотське вчення, кричали на вухо кожному, хто погоджувався їх вислухати: «Не спалюйте нас! Не здирайте з нас шкіру! Природа вимагає, щоб ми не робили іншому того, чого не хочемо, щоб інші робили нам!» Тупі бовдури! Невже природа, яка постійно штовхає нас на пошуки насолод, яка ніколи не заохочує нас ні до чого іншого, могла б, ні сіло, ні впало, припуститися кричущої непослідовності й заявити нам, що не слід шукати втіхи там, де це може завдати прикрості ближньому? О, повірте мені, Ежені, природа, наша єдина мати, ніколи не говорить нам ні про кого, крім нас самих; нема нічого егоїстичнішого, ніж її голос, а що звучить у ньому найнаполегливіше, найвиразніше? Свята порада, яку вона нам дає: втішайтеся і втішайтеся — коштом нехай там кого. Але ж інші, заперечать мені, можуть і помститися… То й нехай мстяться, правда завжди на боці сильного. Ось вам первісний стан суспільства, в якому точиться безперервна війна на знищення слабшого; ось для якого життя ми створені і так чи так повинні до нього пристосуватися — інакше нам буде непереливки на цьому світі.

Так міркують ці люди, моя дорога Ежені, і я особисто, виходячи з мого досвіду та з моїх наукових студій, додам до цього, що жорстокість не тільки не можна вважати вадою, а й навпаки: це найперше почуття, яким обдаровує нас природа. Дитина ламає свою іграшку, кусає грудь годувальниці, задушує свою пташку набагато раніше, аніж набуде здатність міркувати розважливо. Жорстокість визначає всю поведінку тварин, а я вже, здається, вам пояснив, що закони природи проявляються в їхніх діях куди виразніше, ніж у наших; у дикунів вияви жорстокості значно наближеніші до природи, ніж у людини цивілізованої, й, отже, було б абсурдно твердити, що вона є наслідком людської зіпсутості. Вважати так — очевидна помилка, повторюю це вам не вперше. Жорстокість — невід'ємна властивість самої природи. Усі ми народжуємося з певною дозою жорстокості, яку пом'якшує лише виховання, але виховання чуже природі, воно настільки ж шкодить її священним заповідям, наскільки культура садівництва шкодить деревам. Порівняйте в своєму саду дерево, залишене турботам природи, з деревом, до якого ви доклали ваше мистецтво, обмежуючи його вільний ріст, і ви побачите, котре з них гарніше, і на власний смак переконаєтеся, котре дає добріші плоди. Жорстокість — це не що інше, як людська енергія, якої досі не спромоглася підірвати цивілізація, отже, це не вада, а очевидна чеснота. Скасуйте ваші закони, ваші покарання, ваші звичаї, і жорстокість більше не приводитиме до небезпечних наслідків, бо завжди буде стримуватися тими самими засобами. Вона становить небезпеку тільки в суспільстві, де панує цивілізація, бо в ньому потерпіла особа майже заводи позбавлена або сили, або засобів, щоб протистояти нападу, і зовсім інакше проявляється вона в суспільстві, цивілізацією не спотвореному: там, якщо жорстокість застосовують до сильного, вона дістане від нього відсіч, а якщо до слабкого, то вона завдасть шкоди лише створінню, яке мусить поступатися силі згідно із законами природи, а отже, діятиме в річищі цих законів.

ДОЛЬМАНСЕ. Я не стану аналізувати, як проявляється жорстокість у любострасних розвагах. Незабаром ви побачите, Ежені, до яких розмаїтих надуживань вони неминуче призводять, і ваша палка уява допоможе вам зрозуміти, що людина твердої та незламної душі не повинна знати в таких любощах жодних обмежень. Нерон, Тіберій, Геліогабал[7] убивали дітей лише для того, щоб розбуркати свою плоть. Маршал де Рец,[8] Шароле, дядько принца Конде у своїх розпусних розвагах теж удавалися до вбивств: перший признався, коли його піддали допитам, що нічого на світі не було йому миліше, як спостерігати муки дітлахів, і хлопчаків, і дівчаток, яких вони з його духівником піддавали нелюдським тортурам. В одному з його бретонських замків було знайдено сімсот чи вісімсот принесених у жертву малят. Такі вчинки зрозуміти можна — я вам це щойно довів.

Будова нашого тіла, наші органи, кругообіг крові та лімфи, енергія духовних процесів — ось фізичні причини, які з однаковою ймовірністю можуть призвести до утворення і Тітів, і Неронів,[9] і Мессалін, і Шанталь.[10] Не слід ані занадто пишатися чеснотами, ані надміру каятися в гріхах, не слід звинувачувати природу ані за те, що вона створила нас добрими, ані за те, що вона заклала в наші душі потяг до злочину вона діяла згідно зі своїми накресленнями, своїми планами і потребами — отже, підкорімося їй. Я розгляну тут лише жорстокість жінок, яка завжди проявляється в них активніше, ніж у чоловіків, із вельми переконливої причини їхні органи чутливі понад усяку міру.

В загальному плані ми розрізняємо два види жорстокості. Перший вид — це жорстокість, породжена дурістю, жорстокість, якої ніколи не обмірковують, ніколи не аналізують і яка перетворює істоту, народжену людиною, в хижого звіра; така жорстокість не дає людині ніякої втіхи, бо той, хто до неї схильний, не здатен до жодної винахідливості; брутальна поведінка таких людей рідко буває небезпечною — від неї завжди легко знайти захист. До другого різновиду жорстокості, яка є наслідком надчутливості органів, удаються лише люди, обдаровані надприродною вразливістю, і надуживання, до яких доводить їх ця риса вдачі, є не чим іншим, як витонченими проявами їхньої вразливості. Саме такі люди, чиї нерви швидко притупляються з огляду на свою надмірну вразливість, і вдаються до згаданих проявів жорстокості — інакше їм було б нелегко розбудити свої чуття. Але як мало людей усвідомлюють цю різницю між двома видами жорстокості! Як мало її відчувають! І одначе вона існує, вона незаперечна, і от жінки найчастіше схильні саме до другого різновиду жорстокості, Придивіться до них добре, і ви переконаєтеся, що саме надмір вразливості спонукає їх до подібної поведінки; ви побачите, що саме розбурхана уява, сила їхнього духу робить їх лютими й озвірілими. І в той же час за всіх обставин життя такі жінки зберігають чарівність. Ви не зустрінете жодну з цієї породи, котра не зуміла б заморочити голову першому-ліпшому чоловікові, якщо вона тільки захоче. На жаль, негнучкість або радше абсурдність наших звичаїв залишає мало поживи їхній жорстокості, і вони змушені ховатися, прикидатися, прикривати свою схильність удаваними актами доброчинності, яку вони ненавидять до глибини душі. Отже, тільки за найнепроникнішою завісою, з додержанням найсуворіших заходів остороги, в оточенні найвідданіших подруг мають вони змогу віддаватися своїм уподобанням. А що таких жінок на світі багато, то як наслідок ми маємо багато нещасних. Хочете познайомитися з ними ближче? Оголосіть яку-небудь жорстоку виставу — щось про дуель, про пожежу, про війну, про бій гладіаторів, — і ви побачите, як вони на неї збіжаться, але такі нагоди, де вони можуть знайти поживу своїй нестямі, трапляються нечасто, отож вони вічно стримують свої поривання і дуже страждають.

Окиньмо побіжним поглядом жінок цієї породи. Зінгва, цариця Анголи, найжорстокіша з них, віддавала своїх полюбовників на забій відразу по тому, як вони її вдовольняли. Нерідко вона примушувала воїнів битися на її очах і ставала призом для переможця. Щоб удовольнити свою хижу вдачу, вона розважалася тим, що наказувала товкти в ступі усіх жінок, які мали зухвалість завагітніти до тридцяти років. Зое, дружина одного китайського імператора, не знала більшої втіхи, як милуватися стратами — за її наказом усіх злочинців піддавали смерті в неї на очах. Якщо ж злочинців бракувало, то вона наказувала вбивати рабів у той час, як вона трахалася зі своїм чоловіком, і тим більше умлівала від утіхи, чим сильнішими були муки нещасливців, відданих на тортури. Не хто інший, як вона, у своєму прагненні вигадувати для своїх жертв усе витонченіші й витонченіші муки винайшла знаменитого мідяного стовпа, всередині порожнього, який розігрівали до червоного жару, закривши в ньому людину. Феодора, дружина римського імператора Юстиніана, розважалася, спостерігаючи, як виготовляють євнухів; а Мессаліна мліла від утіхи в той час, як у неї на очах чоловіків піддавали мастурбації, доводячи їх до цілковитого виснаження. Аборигенки Флоріди, прагнучи побільшити член свого чоловіка, садовили йому на голівку дрібних комашок, від чиїх укусів сердега мусив терпіти нелюдський біль; щоб провести таку операцію і напевне домогтися своєї мети, вони накидалися на одного чоловіка гуртом і зв'язували його. Коли з'явилися перші іспанці, ці тубільні дами самі тримали своїх чоловіків, поки варвари-європейці вбивали їх. Катрін Вуазен і маркіза де Бренвільєр[11] удалися до отрути лише задля втіхи скоїти злочин. Одне слово, історія подає нам тисячі і тисячі прикладів жіночої жорстокості, і саме з огляду на природжену схильність слабкої статі до таких душевних поривів я хотів би, щоб жінки взяли собі за звичай шмагати коханців — тобто до засобу, яким задовольняють свій природний потяг жорстокі чоловіки. Декотрі з них уже застосовують цей спосіб, я знаю, але поки що він не поширився серед жіночої людності настільки, як того мені хотілося б. Якби суспільство дозволило жіночій нестямі розряджатися так безневинно й просто, воно тільки виграло б, бо, не маючи змоги лютувати в такий спосіб, жінки вдаються до інших і, щедро окропляючи світ своєю отрутою, доводять до розпачу і своїх чоловіків, і свої родини. Відмова зробити добродіяння, коли трапляється така нагода, небажання визволити з біди нещасного дають, якщо можна так висловитися, природний вихід жорстокості, яка є невід'ємною рисою вдачі певних жінок, але це вчинки лихі лише наполовину, і часто вони аж ніяк не вдовольняють тих, у кого в крові нуртують поривання чинити зло і лиходійство. Існують, безперечно, й інші засоби, за допомогою яких жінка, водночас хтива і люта, могла б удовольнити свої жагучі пристрасті, але вони небезпечні, і я ніколи не наважився б порадити тобі вдаватися до них, Ежені… О, небо! Що з тобою, мій любий ангеле!.. Пані, ви тільки гляньте, в якому стані перебуває ваша вихованка!..

ЕЖЕНІ (роблячи собі мастурбацію). О прокляття! Від вашої науки в мене голова пішла обертом. Ось до чого довели мене ваші розпусні лекції!..

ДОЛЬМАНСЕ. Рятуймо її, пані, рятуймо!.. Невже ми дозволимо, щоб ця прегарна дитина спустила сік без нашої допомоги?..

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. О, це було б украй несправедливо! (Обіймаючи Ежені.) Чарівна істото, я ще ніколи не зустрічала такої витонченої чуттєвості, як у тебе, такої розумненької голівки!

ДОЛЬМАНСЕ. Потурбуйтеся про її передок, пані, а я тим часом полоскочу язиком гарнесеньку дірочку в її гепі і поплескаю її по сід — ницях; треба, щоб у наших руках вона дійшла разів сім-вісім.

ЕЖЕНІ (в нестямі). Ой, лишенько! Це вам буде не важко!

ДОЛЬМАНСЕ. Ми зараз перебуваємо в такій позі, мої любі дами, що вам буде зручно смоктати по черзі мого живчика; збуджений у такий спосіб, я куди енергійніше сприятиму втішанню нашої чарівної учениці.

ЕЖЕНІ. Я не відступлю тобі честь смоктати цього красеня! (Бере його в рота.)