Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

Шарлотта високо підняла голову. Зціпивши зуби й ледве стримуючись, щоб не заридати, вона промовила:

— Нікуди я з тобою не поїду!

Пані Ритмюллер скочила на ноги, її шовкова сукня загрозливо шелеснула:

— Хочеш війни? Чудово! Тоді доведеться застосувати силу. Пане жандарм, будьте ласкаві, проведіть мою дочку до ландо. А я тим часом зберу її речі.

Поліцейський вдягнув кашкета й розгладив вуса.

— Мені дуже шкода, фрау Ритмюллер. Я не суддя, але документи і заява фрейлейн Шарлотти дають підстави сумніватися в тому, що вона ваша дочка. Єдине, що я можу вам порадити: зверніться до суду і з його допомогою проясніть усі ваші сімейні справи. Більше я нічим не можу бути вам корисний. На мене чекають невідкладні справи. — Доторкнувшись двома пальцями до кашкета, жандарм покинув вітальню, при цьому Оскару здалося, що він відверто нудився цією розмовою і дуже радий вшитися звідси.

Пані Ритмюллер провела поліцейського сердитим поглядом. Хай там як, а вона розуміла, що програла. І все ж таки, перш ніж піти, вона зупинилася й кинула на Шарлотту роздратований погляд.

— Це твоє остаточне рішення?

— Так. Я залишаюся тут.

Жінка схопила нареченого під руку.

— Ходімо звідси, Бернхарде!

З цими словами вона гордовито попростувала до дверей. Усі, хто був присутній при цій сцені, дочекалися, поки ландо від’їде від під’їзду, а потім обернулися до Шарлотти. Гумбольдт ошелешено застиг на місці, не в змозі вимовити й слова. Оскар теж розгубився.

— Це правда? — нарешті, запитав учений.

— До останнього слова, — відповіла дівчина. — Я хотіла розповісти вам усе це в спокійній обстановці, аж тут припхалася… ця дама, й мені довелося діяти більш енергійно. Шкода, що все так вийшло.

— Нема про що шкодувати, — Еліза взяла її руку й погладила. — Так набагато краще, ніж весь час носити в собі цю таємницю. Бідолашна дівчинко! Адже ти знала про це під час усієї нашої подорожі! Як, мабуть, важко, коли ні з ким не можна поділитися своєю таємницею.

— Мій батько помер два роки тому… — ледве ворушачи губами, промовила Шарлотта й розридалася. Оскару боляче було бачити її такою, як зараз. — А тепер у мене й матері більше немає. Моя поява на світ — суцільна брехня та фальш. Тепер я почуваюся ще гірше, ніж колись Оскар: ані батька, ані матері, ані сім’ї.

Оскару страшенно хотілося обійняти й утішити її, та він не наважувався.

Гумбольдт схрестив руки на широких грудях.

— Ні матері, ні батька — це, можливо, й так, — промовив він. — Проте стосовно сім’ї ти помиляєшся. Ми — твоя сім’я, і ніщо в світі це не може змінити.

Шарлотта втерла сльози.