Розділ «Частина 2 Острови часу»

Гумбольдт потер підборіддя:

— Навіть не знаю, як розпочати. Дипломат із мене нікудишній, тому одразу скажу про головне.

Оскар здивовано скинув угору брови. Він іще ніколи не бачив, щоб батько був таким зніченим.

— Це стосується твоєї кузини… і тебе.

— Шарлотти й мене?

— Можливо, тобі не дуже приємно зачіпати цю тему, — правив далі вчений. — Гадаю, що я в цьому не помиляюся. Проте побалакати з тобою — це мій обов’язок, і я виконаю його. Як старший друг, та, перш за все, — як твій батько.

— І… і в чому ж тут справа? — Оскар раптом спітнів від хвилювання.

— Я встиг помітити, що ви з Шарлоттою не байдужі одне до одного. Ваші почуття дещо більші, ніж товариські. Я помітив це ще в Перу і протягом нашої подорожі до Палацу Посейдона. Але під час інциденту з Беллхаймом це виявилося особливо яскраво. — Він відкашлявся. — Я не обговорював цього з Елізою, тому що існують такі речі, на які вона дивиться дещо інакше, ніж я.

У Оскара пересохло в роті.

— Відчуваю, що вас вабить одне до одного, — вів далі Гумбольдт. — Я довго думав, чи варто мені втручатися, та після новорічної ночі вважаю, що таки слід…

— Що ти маєш на увазі?

Обличчя вченого сховалося за черговою хмаринкою диму.

— Не клей дурника. Ти чудово розумієш, про що я. Танці, чуттєві доторки, обмін поглядами… Бачив би ти, яке обличчя було в Шарлотти, коли вона дивилася на твою бійку з Беллхаймом! Ще трохи, й вона сама б кинулася на нього з кулаками.

У Оскара злегка запаморочилося в голові. Навіщо батько втручається в це? Адже він і сам досі не розуміє, що насправді відбувається між ним і Шарлоттою. В тому, що він сам закоханий, не було жодних сумнівів, а ось стосовно Шарлотти хлопець зовсім не був упевнений. Вона набагато краще вміла приховувати свої почуття.

— Батьку, ти знаєш, як я тебе поважаю… — стиха промовив він. — Проте, мені здається, що це стосується тільки мене й Шарлотти.

— Тепер уже не зовсім, — Гумбольдт сумно усміхнувся. — Поки її мати в санаторії, я маю подбати про дівчину, адже я — найближча для неї людина. Ця інформація стосується тебе й усіх наших близьких. Тож як відповідальна особа я вважаю своїм обов’язком застерігати вас від усіляких дурощів.

«Он, виходить, як, — подумав Оскар. — Тепер, офіційно ставши моїм батьком, він упевнився, що може диктувати мені, кого любити, а кого ні!». А чи потрібна йому ця жорстка опіка? Якщо такими будуть наслідки цього всиновлення, то — звиняйте, він не згоден!

Схоже, Гумбольдт прочитав його думки.

— Тобі, звісно, непросто з цим змиритися, — м’яко промовив він. — Та я бажаю вам обом лише добра. Я зовсім не уявляю собі, як саме має поводитися батько. Досі протягом кількох десятиліть я жив спокійно, займаючись своїми дослідженнями та винаходами й не відаючи про твоє існування. А зараз маю не лише сина, але й дочку. Це і справді несподівано! Гадаю, ти й сам розумієш, що ситуація непроста, навіть для мене, проте ми не повинні її заплутувати ще більше.

— Не знаю навіть, що й казати, — Оскар страшенно почервонів, горло перехопило спазмом, і він ледве ворушив язиком. — Гадаю, Шарлотті я не дуже-то подобаюсь, — пробурмотів він. — Після новорічної ночі вона мене просто уникала. Весь час проводила на горищі, а якщо я намагався поговорити з нею, відмовчувалася й тікала.