Розділ «Частина 2 Острови часу»

— Почнімо, — Гумбольдт підняв указівний палець. — Три… два… один… Натискай!

Оскар натиснув на кнопку й почав зосереджено спостерігати за тим, як секундна стрілка поволі описала повне коло. Потім іще одне й іще. Коли майже спливла четверта хвилина, вчений скинув руку вгору, трохи почекав і скомандував:

— Стоп!

Оскар знову натиснув на кнопку.

— Чотири хвилини п’ять секунд, — доповів він. Гумбольдт узявся за олівець і заходився обчислювати.

Отримавши результат, він усміхнувся.

— Вісімдесят кілометрів за годину, — промовив він. — Непогано, чи не так?

— Як це нам удається розвивати таку швидкість, якщо мотори не працюють?

— Справа в тому, що зараз ми рухаємося разом із повітряною течією. Осідлали вітер, так би мовити. Тож перш ніж затихнути, ця течія доправить нас аж до самого морського узбережжя. Потім ми запустимо двигуни. У цілому ж погода продовжує нам сприяти.

— І скільки нам іще летіти до місця призначення? Гумбольдт мимохіть глянув на карту.

— Загалом ми маємо пролетіти близько чотирьох тисяч кілометрів. Вісімсот із них ми вже подолали. Поділимо три тисячі двісті на нашу швидкість… — Він черкнув на аркушику блокнота кілька цифр і задоволено кивнув. — Майже два дні. Але не схоже, щоб ми могли підгримувати таку швидкість протягом усього польоту, тому — днів зо три. Маю сказати, що це досить непоганий темп.

— Три дні! — Оскар просто не міг повірити власним вухам.

Лише три дні знадобиться, щоб потрапити з Берліна до самісінького серця Африки! Неймовірно! Від самого лише слова «Африка» перехоплює подих і холоне в животі. Колиска людства, край мільйонів диких тварин і сотень таємниць, що й досі залишаються нерозгаданими. Події, описані в одній із найулюбленіших його книжок — романі «Копальні царя Соломона», який було створено фантазією Генрі Райдера Хаггарда, розгорталися саме тут. У романі відважний і винахідливий Алан Квотермейн знаходив легендарні алмазні поклади й дивним чином уникав найрізноманітніших небезпек.

А що чекає попереду на їхню експедицію?

Тим часом Гумбольдт акуратно згорнув усі навігаційні інструменти й заховав їх у рундук. Повернувшись, він сів поруч із Оскаром, вийняв із кишені люльку, неквапливо розкурив її й почав попихкувати, випускаючи кільця синюватого диму.

— Хочу дещо обговорити з тобою, Оскаре.

— Слухаю, батьку.

Гумбольдт скоса глянув у бік кают-компанії, щоб пересвідчитися, що їх ніхто не почує.

— Розумієш, це досить делікатне питання. Вдома, в Берліні, коїлася така метушня, весь час хтось крутився поряд. Проте тут нам ніхто не заважатиме.

— Вважай, що ти мене заінтригував.