Розділ «Частина 1 Незнайомець»

4

Нетерпляче постукуючи пальцями по руків’ю своєї шпаги, Джейбс Уїлсон поглядав у вікно. Повз нього пропливав мокрий від дощу Лондон. Люди ховалися попід навісами будинків, підіймали над головами портфелі й відкривали парасольки, щоб хоч якось захиститися від холодних крапель, що линули з небес. Скрізь панувала передріздвяна метушня. Вітрини магазинів було святково прикрашено, а біля дверей стовбичили вуличні музики, які на все горло виспівували різдвяні гімни.

Уїлсону ніколи не подобалося це свято. Його просто нудило від запаху печених яблук, карамелі та пряників, яким було сповнене все навколо. А ці бісові вертепи, святі Миколаї в червоних балахонах, галаслива малеча з сяючими очима завбільшки з соверен! Якби на те його воля, то він давно б уже скасував Різдво.

Нарешті, екіпаж доїхав до парку, розвернувся й поволі рушив у бік Тріумфальної арки. Ще кілька хвилин — і він уже стояв перед будинком номер сорок вісім. Уїлсон зіскочив на бруківку, тицьнув у руку візника двадцять шилінгів і, схиливши голову, помчав до двоповерхової будівлі у класичному стилі, де зазвичай розміщували іноземних гостей факультету. Оскільки їх було чимало, то в усі часи тут не можна було знайти вільних апартаментів. Проте сьогодні, перед Різдвом, більшість із них спорожніла, тож Франсуа Лакомб виявився чи не єдиним пожильцем. Він займав у східному крилі дві кімнати, одну з яких учений одразу ж перетворив на робочий кабінет.

Цей французький астроном нагадував собаку на сіні: тримав украй важливу для Уїлсона інформацію при собі й не бажав ані на йоту поступатися нею. Британець уже отримав дві категоричні відмови, намагаючись хоч якось підібратися до таких бажаних документів. Спочатку він звернувся до Лакомба особисто, додавши до свого прохання подарунки та лестощі, — і отримав чемну відмову. Потім до француза було виряджено асистента вченого, Патрика О’Ніла, — і цього разу відмова прозвучала набагато жорсткіше. Тож тепер у нього залишався останній, вирішальний шанс.

У холі нікого не було, тому ніхто не помітив Уїлсона, коли він підіймався на другий поверх. Сходи було заслано килимом, тому професор крокував практично нечутно. Дійшовши майже до самого верху, титулований астроном прислухався. Звідкілясь долинала музика. Він обережно пройшов коридором і, нарешті, опинився перед дверима апартаментів Лакомба. Музика чулася з кабінету: там грав грамофон. Вальс «Голубий Дунай» Йоганна Штрауса, як це не дивно, мав серед астрономів велику популярність. Схоже було на те, що Лакомб із головою поринув у роботу.

І годі Уїлсон прийняв рішення. «Де вже там помітити невелику крадіжку?», — умовляв він сам себе.

Він обережно наблизився до дверей, поклав руку на ручку замка і легенько натиснув. Не зачинено. Прочинивши двері, він обережно зазирнув усередину. Спальню й гардеробну Лакомба було освітлено тільки вузенькою смужкою світла, що виходило з кабінету. Уїлсон прослизнув до кімнати й причинив за собою двері. Поки що все гаразд. Крізь вузьку шпарину він міг бачити, що Лакомб усе ще перебуває в кабінеті. Вчений зосереджено схилився над столом. Здається, чистить лінзи свого телескопа, витягаючи їх одну за одною з кріплень і поліруючи м’якою ганчірочкою. А при цьому ще й весело насвистує мелодію вальсу.

Уїлсон обдивився навколо себе. Він знав, що французький астроном зберігає документи в довгастій дерев’яній скриньці. На численних полицях стояли тільки книжки та зоряні карти. Можливо, скриньку заховано в платтяній шафі?

Він нечутно прокрався до важкої шафи з червоного дерева й відчинив її. Дверцята рипнули, і Уїлсон затамував подих. Втім, Лакомб усе одно б нічого не почув. Музика так само звучала з грамофона й заглушала інші звуки. Англієць почав поспіхом ритися в надрах шафи. Нічого нема… Самі лише сорочки, штани й сюртуки… Та які старомодні! Страшне! Як таке можна сьогодні начепити на себе?

Уїлсон з огидою зачинив шафу. Та де ж ця бісова скринька? А, може, вона в кабінеті? Якщо так, то він матиме серйозні проблеми.

Він знову почав крастися до прочинених дверей. Та, минаючи ліжко, раптом помітив, як під матрацом щось зблиснуло. Гладенька відполірована горіхова кришечка з начищеними латунними петлями. Уїлсон присів і оглянув знахідку. От клятий жабоїд! Це ж треба таке вигадати — ховати скриньку під матрацом, наче тут хтось має намір його пограбувати!

Британець посміхнувся. Ці французи схильні драматизувати події!

Він витяг скриньку і відкрив її. Всередині лежали три густо списані аркушики паперу. Єдиний доказ того, що легендарний метеорит, називаний «Скляним прокляттям», існує насправді. Уїлсон задоволено кивнув, вийняв документи, сховав до кишені й уже намірився було зачинити скриньку, коли в кімнаті спалахнуло світло.

— Мені вчувся якийсь шум!

У широко відчинених дверях спальні стояв Франсуа Лакомб, поставивши руки в боки.

— Чи можу я поцікавитися, що ви тут робите, шановний мсьє Вільсьєн? — Лакомб вимовив ім’я вченого на французький манер, ніби навмисне викрививши його.

— А ви як гадаєте?

— Саме так, як воно є й насправді, — відповів француз. — Я лише хотів переконатися, що не здійсню помилки, якщо викличу поліцію.

— На це вам не варто дуже розраховувати, — Уїлсон випростався й обтрусив штани. — На Різдво тут майже нікого не залишається, а Філбі, тутешній швейцар, уже надто старий і не зможе вам нічим допомогти.