Розділ «Частина 1 Незнайомець»

— Саме так, пане. Сподіваюся, доповідь вас не розчарувала.

— Було надзвичайно цікаво, — Гумбольдт уклонився й поцілував руку дами. — Це моя племінниця Шарлотта.

— Дуже мило! Вас також цікавить Африка, моя люба?

— І не лише Африка, — відповіла Шарлотта. — В першу чергу, мене цікавлять природничі науки — фізика, хімія, біологія, географія. У світі ж так багато всього цікавого та незвіданого!

— Я бачу, герр Гумбольдт, що ви виховали собі чудову помічницю, — пані Беллхайм подарувала Шарлотті найсердечнішу усмішку. — Я проведу вас до мого чоловіка. Уявляю, як він буде здивований, побачивши вас, адже минуло стільки років…

— Ви маєте рацію, — підтвердив Гумбольдт. — Колись ми і справді були найближчими друзями.

— Тоді прошу вас іти за мною, будь ласка, — дружина етнографа обернулася і швидкими кроками рушила в глибину службових приміщень.

Поки вони йшли довгим коридором, потім спускалися сходами до підвального поверху будівлі, пані Беллхайм жваво бесідувала з Шарлоттою. Виявилося, що їхні погляди на життя багато в чому збігаються. Наприклад, дружина вченого вважала ганебним той факт, що багато жінок усе ще змушені сидіти вдома й не можуть отримувати фундаментальної освіти. Шарлотта, миттєво пожвавішавши, щойно пані зачепила цю тему, палко погоджувалася з нею. Нещодавно в Німеччині було відхилено законопроект, який дозволяв жінкам навчатися в університетах. І це при тому, що у Швейцарії дівчат було допущено до вищих навчальних закладів від 1840 року, у Великобританії — від 1849, і майже в усіх інших країнах Європи — від 1870 року. І лиш у Пруссії й Австро-Угорщині ситуація залишалася без змін.

— Це просто скандально! — вигукнула пані Беллхайм, коли вони, нарешті, досягли нижньої сходової площадки.

Із цими словами вона зупинилася біля дверей однієї з кімнат.

— Ну, ось ми й на місці. Даруйте, якщо я набридла вам своєю балаканиною. Останнім часом я трохи нервую, а тому намагаюся заспокоїти себе розмовами.

— Зовсім ні, — палко заперечила Шарлотта. — Мені було надзвичайно цікаво дізнатися вашу думку. Сподіваюся, що ми колись іще повернемося до цієї бесіди.

— Із великим задоволенням, люба. Проте, час уже надати й чоловікам обмінятися хоча б кількома словами.

Вона постукала у двері.

— Прошу, заходьте! — почулося з глибини приміщення.

Дружина етнографа відчинила двері й пропустила гостей уперед. Рихард Беллхайм саме складав численні карти й документи, якими він користувався під час доповіді, в чималеньку валізу. В кімнаті панував страшенний гармидер.

— Рихарде, це Карл Фрідріх фон Гумбольдт і його племінниця Шарлотта. Вони сьогодні прибули до університету, щоб послухати твою доповідь.

Етнограф неуважно кивнув.

— Гумбольдт? Знайоме ім’я. Ви, часом, не родич Александра фон Гумбольдта?

Дослідник здивовано насупився, та все ж опанував себе й відповів: