Розділ «Частина 1 Незнайомець»

Дівчина почала читати:

— «Вельмишановний пане фон Гумбольдт! Від імені свого чоловіка я хочу запросити Вас і одного з Ваших постійних супутників на доповідь, яка відбудеться двадцять сьомого грудня о восьмій годині вечора у Великій аудиторії університету Фрідріха Вільгельма. Мені відомо, що свого часу Ви мали багато спільного з моїм чоловіком, тому я вважаю своїм почесним обов’язком звернутися до Вас особисто. Прошу Вас, зробіть ласку і скажіть моєму чоловікові хоча б кілька слів. Зарані дякую вам безмежно. З глибокою пошаною — Гертруда Беллхайм».

Гумбольдт узяв листа з рук племінниці й іще раз уважно перечитав.

— Дивно, — нарешті, пробурмотів він.

— Що саме?

— Чому ж він сам не написав ані слова? І яким таким чином я зроблю їй ласку, побалакавши з Рихардом? Складаться враження, що вона чимось стурбована.

Шарлотта кивнула головою:

— Ти маєш рацію. Це справді дивно. Мені здається, що ти маєш у цьому розібратися. Але ти зможеш це зробити, тільки якщо сходиш туди. А я вирушу разом із тобою! — І вона посміхнулася дядькові найбільш променистою з усіх своїх усмішок.

Учений скептично здійняв брову вгору.

— Ти кажеш так через те, що справді зацікавилася, чи ти просто хочеш потрапити на прийом?

Він підніс листа до очей, ніби намагаючись відшукати розгадку між рядків, та зрештою здався.

— Гаразд, — зітхнув він, — умовила.

— Дякую! — Шарлотта обняла дядечка і цмокнула у щоку. — Ти — найкращий!

Цієї миті двері кабінету прочинилися, й до приміщення зазирнуло веснянкувате личко, обрамлене рудими косами. Лєна власною персоною.

— Ви ще продовжите заняття, герр Гумбольдт, чи нам можна розходитися?

— Всі вільні, — відповів учений. — Про заняття можете поки що забути. Допоможіть Елізі на кухні, нагодуйте коней і починайте прикрашати ялинку. Але не забудьте як слід прибрати в кабінеті й витерти дошку. Перш ніж почати роздавати різдвяні подарунки, я хочу, щоб усе сяяло.

— Ур-ра-а! — за цим вигуком почулося тупотіння чотирьох пар ніг, а згодом до нього додалося стримане хихикання.

Гумбольдт обтер хусточкою спітніле чоло:

— Якби я знав, що мені дістанеться мішок бліх, то я б сто разів подумав, перш ніж запрошувати до себе приятелів Оскара.

— Гадаю, ти з цим упораєшся, — зауважила Шарлотта. — І мені здається, тобі це було корисним. Відтоді, як у домі з’явилися підлітки, ти став частіше сміятися.