Розділ «Частина 1 Незнайомець»

— А що пишуть у запрошенні?

— За три дні він зробить доповідь про свою експедицію. Нам надіслали два квитки. Подивися лишень у конверті!

Шарлотта подивилася. Там і справді лежали квитки, надруковані на цупкому папері із золотим краєм.

— А про що говориться в самому листі?

Гумбольдт поправив окуляри й одразу зробився дуже серйозним.

— Що там? Ну не муч мене!

— Схоже, там буде присутній сам імператор. Тут сказано, що він надасть університету цю високу честь. Серед запрошених будуть лише придворні та офіційні особи. — Він із жалем кинув листа на стіл. — Дуже шкода. А я б із задоволенням послухав доповідь старого приятеля.

— Що ти маєш на увазі?

Гумбольдт сумовито усміхнувся.

— Ти хіба не розумієш? Протягом кількох останніх років Німеччина намагається заволодіти колоніями на Африканському континенті. При цьому думка самих корінних мешканців Африки нікого не цікавить — її шматують, неначе солодкий пиріг. Це ганебна сторінка в історії Німеччини, проте, як завжди, спритні політики намагаються все виправдати «національними інтересами», — останні слова він вимовив так, ніби вони були огидними на смак. — Якщо Беллхайм у присутності імператора доповідає про свої дослідження у Північній Африці, то мова, швидше за все, йтиме про можливість отримання нових колоній, а мене це абсолютно не цікавить. Я спробую зустрітися зі старим приятелем десь в іншій обстановці — віч-на-віч і в більш невимушеній атмосфері. Тоді й побалакаємо.

— Але ж імператор… — Шарлотта дивилася на дядечка, широко відкривши очі. — Я ще ніколи не бачила його величності Вільгельма зблизька.

— Навіть якщо ти туди й потрапиш, тобі навряд чи це вдасться, — відповів учений. — Його оточуватиме ціла армія агентів служби безпеки. Крім того, зблизька він має зовсім не такий імпозантний вигляд, як на парадних портретах.

— Мені байдуже. Ти лише уяви собі, скільки там буде цікавих людей! Парадні сюртуки та фраки, розкішні сукні дам! Я ще ніколи не бувала в такому товаристві. Ну, будь ласка, давай підемо! Дядечку!

Гумбольдт підкотив очі до стелі.

— Мені більше не подобається університет, тож я вважаю за краще ігнорувати подібні збіговиська. Я зовсім не від того, щоб прослухати цікаву доповідь, але відчуваю, що тут пахне брудною політикою. Імператорські прислужники підлещуватимуться до хазяїна, плазуватимуть і вилизуватимуть його чоботи. Як і годиться, всі з’юрмляться навколо Вільгельма та його дружини, намагаючись опинитися якомога ближче до них. Нічого спільного з наукою. Сама лише політика. А це вже, повір, — брудна справа.

— Ну будь ласка, — не вгавала Шарлотта. — Усе ж таки Беллхайм згадав про тебе. А у запрошенні ще про щось сказано?

— Ану, зажди… — Гумбольдт знову розгорнув листа. — О! Тут іще є приписка, та вже іншим почерком. Це ж… о, дідько! — Він підніс листа до світла й поправив окуляри. — Мені, здається, вже час до окуліста. Ти б не змогла прочитати?

Шарлотта взяла листа.

— Підписано Гертрудою Беллхайм. Це його дружина?

— І гадки не маю. Мабуть, він усе ж таки одружився, поки я подорожував білим світом. І що ж вона пише?