Розділ «Частина 1 Незнайомець»

Кур’єр простягнув ученому офіційний бланк і олівець. Гумбольдт поставив підпис і взяв конверт.

— І ще лист — для фрейлейн Шарлотти Ритмюллер. Це ви, панянко?

— Так, — Шарлотта взяла листа і швидко поглянула на зворотну адресу. — Я теж маю поставити підпис?

— Ні, дякую. В цьому немає необхідності.

Гумбольдт вийняв із кишені кілька дрібних монет і простягнув їх кур’єру.

— Красно дякую, пане, — чемно вклонився листоноша. — Бажаю приємного дня. Вітаю вас із Різдвом!

Із цими словами він скочив у сідло, й підкови його коня дзвінко зацокали бруківкою.

— І що ж усередині? — поцікавилася Шарлотта. — Хто нам пише?

— Нам? — учений глузливо подивився на племінницю. — Якщо я правильно прочитав підпис, на конверті стоїть лише моє ім’я.

Дівчина не здавалася:

— Але ж він із Берлінського університету, я бачу печатку його канцелярії. А відтак, швидше за все, його адресовано всім нам.

— Ти так гадаєш? — Гумбольдт скинув брови вгору.

Відтоді, як учений на знак протесту проти наукової рутини та застарілих поглядів на природу ретроградів-академіків обернувся спиною до університету, йому вдалося створити щось на кшталт маленького приватного дослідницького загону, завданням якого стало розслідування та пояснення незвичайних, а почасти й зовсім неймовірних подій і феноменів. Почалося все з відкриття раніше нікому не відомого індіанського племені в Перу, яке вміло будувати літальні апарати. Невдовзі після цього було здійснено експедицію у східну частину Середземного моря, де дослідникам довелося зіткнутися на морському дні з гігантськими механічними монстрами. Обидві справи викликали підвищену цікавість у багатьох країнах, і якщо вже керівництво університету надіслало запрошення, значить, звістка про відкриття та пригоди Гумбольдта і його супутників досягли найвпливовіших наукових кіл.

— Ну ж бо, дядьку, — не витримала Шарлотта. — Відкривай!

Гумбольдт неквапливо рушив до кабінету. Так само, не поспішаючи, він узяв ніж для розрізання паперу й відкрив конверт. Вийняв звідти аркушик дорогого паперу ручної роботи і розгорнув його. Потім, зсунувши брови до перенісся, заходився читати. Наразі його обличчя проясніло.

— Беллхайм! — нарешті вигукнув він. — Не може цього бути!

— Хто?

— Рихард Беллхайм. Один із найбільших етнографів нашого часу. Ми з ним разом провчилися кілька семестрів. Чудовий хлопець! Скільки ж це років ми не бачилися?!

— А чому?

— Тобі добре відомо, що я весь час подорожую, та й він також. Рихард — спеціаліст із Африки, і проводить там більшу частину життя. Та це не його почерк. Мабуть, тут лише офіційне запрошення. — Він перевернув аркушик. — Ага, ось: «Два роки в Сахарі», — Гумбольдт злегка присвиснув. — Довгенько, нівроку!