Розділ «Частина 1 Незнайомець»

— У чому справа? — схвильовано запитала Шарлотта.

— Ти ж любиш Оскара, чи не так?

Дівчина зашарілася.

— Ну, звісно, — пробелькотіла вона. — Адже він мій кузен.

— Зрозуміло, — більше Гумбольдт не зронив ані слова.

Шарлотта відвела погляд. Що намагався сказати дядько? Можливо, він вважає, що вона має до Оскара якісь особливі почуття? Але на таке запитання вона й сама собі не могла дати доладної відповіді.

Аж тут усі, хто зібрався перед будинком, почали рахувати:

— П’ять… чотири… три… два… один…

До неба над Берліном злетіли різнобарвні ракети. Згори водоспадом посипалися іскри, а гуркіт і дим стояв, неначе на бойовищі. Зі свистом і шипінням угору рвонулася наступна партія ракет — і одразу ж в усіх церквах ударили в дзвони. Крики «Ура!» змішалися з урочистим дзвоном і вибухами феєрверку.

Настав новий рік…

Оскар зціпив зуби. Він уже обшукав усю кімнату, обнишпорив кожний куточок і всі шухляди, проте все було марно. Але ж Гумбольдт був цілком упевнений, що саме у спальні слід шукати щоденник етнографа. Однак він витратив на пошуки майже чверть години і нічого не знайшов.

Часу залишалося обмаль.

Вийшовши із спальні, він одразу ж відчинив двері ліворуч. Ця кімната, схоже, була чимсь на кшталт кабінету. І книжкові полиці, письмовий стіл, кілька стільців і секретер. На ньому — ручки, олівці, старовинна чорнильниця і стос чистих аркушів паперу.

Оскар ступив до секретеру, сподіваючись обшукати його шухлядку, та вона була замкнута. Пальці Оскара ковзнули в кишеню штанів і намацали вигадливо вигнутий металевий стрижень. Він витяг його, підніс ближче до очей, щоб роздивитися, й задоволено усміхнувся. Ось коли він знадобився. Не так уже й просто забути старі звички. В ті часи, коли хлопець нишпорив по чужих кишенях або цупив дрібний крам на вуличних ятках, цей шматочок металу завжди був його постійним супутником.

Він устромив відмичку в замок і почав обертати доти, доки не відчув опір. Що ж, виходить, не забув іще. А тепер — максимум обережності. Варто хоч трохи схибити, й німецький метал зламається. На щастя, замок секретера було як слід змащено, і він, легенько клацнувши, відкрився. Юнак вийняв відмичку зі шпарини й висунув шухляду. За вікном яскраво спалахував феєрверк, освітлюючи весь її вміст. Поштовий папір, віск для запечатування листів, олівці й… Оскару на мить перехопило подих — старий пошарпаний записничок у брудній палітурці. На дні шухляди тьмяно виблискували піщинки.

«Звідки тут узявся пісок?» — устиг подумати він і одразу ж почув за спиною кроки. Хтось ішов коридором, наближаючись до дверей кабінету. Оскар випустив із рук щоденник і миттєво засунув шухляду на місце, замкнувши її відмичкою. Потім набув байдужого вигляду й удав, ніби уважно дивиться у вікно. Віддзеркалення в шибці підказало: незнайомець помітив його й зупинився у дверях.

— Як ти опинився тут, мій хлопчику?

Господар будинку власною персоною!

Оскар обернувся, удавши, що здивований.

— О, герр Беллхайм! — голос у нього зрадливо тремтів, і хлопець нічого не міг вдіяти.