Розділ «Частина 1 Незнайомець»

— Метеорит? Шматок гірської породи, що потрапив на Землю з космосу?

— Саме так, синку, — Гумбольдт озирнувся, щоб пересвідчитися, що їх ніхто не чує. — Я хочу показати тобі дещо. Ось ходімо за нами.

Оскар прослизнув слідом за Гумбольдтом і Елізою в одні з бічних дверей, за якими розміщувалася велика бібліотека.

— Ось! — дослідник указав на високу старовинну шафу із заскленими дверцятами. — Тобі тут нічого не впадає в око?

Оскар впритул наблизився до шафи. На перший погляд, вона виглядала бездоганно, та зблизька стало видно, що деякі стекла в ній розбито або вкрито тріщинами. Частина інкрустації зникла без сліду, а в одному зі стекол просто посередині зяяв круглий отвір із оплавленими краями.

Юнак запитально подивився на дослідника, і той кивнув голою.

— Дивно, чи не так?

— Що ж усе це може означати?

— І гадки не маю. Все, що мені відомо, — це те, що такі самі отвори є і в інших кімнатах. Особливо в таких місцях, до яких важко дістатися, або не дуже помітних на перший погляд. Фрау Беллхайм показала їх мені, проте сама вона не може пояснити, звідкіля вони взялися.

— І що ви про все це думаєте?

— Нічого. Зараз наше завдання — зібрати якомога більше інформації. Мені відомо лише, що ці пошкодження з’явилися незабаром після того, як Рихард Беллхайм повернувся з експедиції.

Дослідник схрестив руки на грудях і випростався.

— Ти знаєш, що фрау Беллхайм доручила мені з’ясувати причину хвороби її чоловіка?

— Шарлотта мені розповіла.

— От і добре. Тепер ти можеш уявити, наскільки для нас важливо роздобути цей щоденник. Я певен: там ми знайдемо факти, які нам багато чого пояснять. Я вже просив фрау Беллхайм дозволити мені ознайомитися з нотатками її чоловіка, та вона рішучо відмовила мені під приводом того, що там містяться відомості винятково приватного характеру. Однак, мені здається, що вона просто боїться розлучатися з ілюзіями.

— І чим же я тут можу зарадити? — Оскар зазирнув у прохолодні насмішкуваті очі свого новоспеченого батька. — Зажди-но… Ти… Ти хочеш, щоб я його викрав?

— Я хочу, щоб ти його позичив, — усміхаючись, відповів Гумбольдт. — Я не можу наказати тобі це зробити, проте в мене з’явилося таке дивне відчуття… Коротше кажучи, інтуїція підказує мені, що в Африці з Беллхаймом щось сталося. Щось таке, про що ми обов’язково маємо дізнатися. Беллхайм робить усе можливе, щоб здаватися звичайним хворим, проте чим більше зусиль він до цього докладає, тим більше сумнівів у мене виникає. Знав би ти його раніше! Це був відчайдушний шибайголова, сповнений нестримної енергії й честолюбства. Він завжди точно знав, чого хоче і як цього можна досягти. І досягав будь-що. Правду кажучи, на цьому шляху він понабивав собі чимало ґуль і синців, але жінки завжди упадали за ним. Та ж людина, яку ми бачимо тут, — лише жалюгідна копія справжнього Рихарда Беллхайма. Або це хтось інший, хто намагається видати себе за нього.

Оскар не дуже добре зрозумів, що має на увазі його батько, проте одразу відчув, чого саме він від нього чекає.

— Гаразд, — зітхнув він. — Щоденник то й щоденник. Проте я маю знати, де його шукати і, що найважливіше, коли мені цим займатися?

Гумбольдт глянув на циферблат великого кабінетного годинника, що стояв у кутку бібліотеки.