Розділ «Частина 1 Незнайомець»

Макс міркував, чи не розповісти йому про аварію на П’ятій авеню, проте вирішив, що краще буде промовчати. Такі пояснення не мали тут ніякої сили. На губах Вандербільта з’явилася усмішка.

— Можливо, вам це відомо, містере Босуелл?

Макс здивовано глянув у той бік, куди дивився шеф. Спершу йому здалося, що вони в залі самі, та наразі стало зрозуміло, що це помилка. В тіні книжкової шафи стояв високий на зріст чоловік, тримаючи в руках енциклопедію. Після слів Вандербільта він поставив книжку на полицю й підійшов до них.

Сиві пасма у волоссі, сива борода, вельветовий піджак і сині техаські штани. На обличчі, порізаному глибокими зморшками, сяють насмішкуваті сині очі.

— Привіт, Максе!

Макс здивовано скинув брови вгору.

— Гаррі?

— Так, це я, друже мій!

Чоловік ступив до редактора і сердечно його обійняв. У Макса одразу полегшало на душі. Гаррі Босуелл — фотограф і його давній приятель. Макс побував разом із ним у Південній Америці, та відтоді вже давно не зустрічав. Здається, Гаррі виконував якесь замовлення на Ньюфаундленді, якщо він не помиляється.

Босуелл хлопнув Макса по плечу:

— Ну, хлопче, як справи? Чи ти все такий самий гарний сім’янин?

— Так було і буде, — розсміявся Макс. — Годувати родину — це робота, яку ніколи не покинеш.

— Ось тому в мене немає ані дружини, ані дітей.

— Ти навіть не уявляєш собі, що втратив. А я ж був упевнений, що ти все ще на Півночі. Коли повернувся?

— Вчора ввечері, — відповів Босуелл. — Поштовим судном. Досить-таки вибоїста подорож, проте, якщо вже сам шеф викликає, то я маю бути на місці вчасно.

Вандербільт задоволено усміхнувся і вказав рукою на крісла.

— Сідайте, панове!

— Дозвольте закурити? — спитав Босуелл.

— Так, звісно. Почувайтеся як удома.

Макс пригладив вуса. Скільки він себе пам’ятав, шеф ніколи не був таким люб’язним. Просто втілена ввічливість. Це було якось підозріло.