Розділ «Частина 1 Незнайомець»

— Звісно!

— Якого кольору очі у вашого чоловіка?

Фрау Беллхайм замовкла, а потім на вустах у неї з’явилася легка усмішка.

— Світло-карі. Теплі, сяючі очі кольору ліщини.

— Я сказав би те ж саме, оскільки чудово пам’ятаю колір його очей. Ми ж колись досить довго жили з ним в одній кімнаті.

— Ну то й що ж?

— Справа в тому, що очі в людини, яку ви називаєте своїм чоловіком, зелені. Смарагдово-зелені, кольору свіжої трави.

7

У той самий час у Нью-Йорку

Макс Пеппер стурбовано поглянув на північ. На П’ятій авеню до самого Центрального парку панував повний гармидер. Візок броваря, який поволі їхав десь футів за триста попереду, заїхав у кучугури й перекинувся. Кількасот літрів пива вилилося на щільно притоптаний сніг, і від цього він перетворився на величезну пивну ковзанку. Екіпажі, візки та омнібуси буксували на кризі й зупинялися уздовж і впоперек вулиці, загороджуючи проїзд. Візники, пішоходи й полісмени тим часом сперечалися про те, хто винен і що робити, проте так і не могли дійти згоди щодо того, хто має відповісти за це неподобство й кого слід за це покарати. Ніби від цього щось змінилося б! Гамір і лайки не затихали, незважаючи на те, що на вулиці почалася справжня хурделиця.

Годі було й сподіватися хоч трохи просунутися вперед. Макс поспішав на важливу зустріч і не міг затримуватися. Він визирнув на вулицю. Звідси було вже навіть видно вдалині будівлю «Глобал Експлорер» на перехресті П’ятдесят восьмої вулиці та Іст-авеню. Фірмовий логотип знаменитого журналу, гігантська буква «X», яскраво сяяв у блідому небі сотнями модернових електричних ламп, а десятки прапорів, що оточували величезний глобус, обважніли від снігу.

Іще раз глянувши в заледеніле віконце кеба, Макс прийняв рішення. Він вискочив із екіпажу в пронизливу вуличну холоднечу і швидко попростував уздовж довгого ряду крамничок і ресторанчиків. Дорога виявилася слизькою, а гладенькі шкіряні підошви його черевиків аж ніяк не підходили для зими, а тим більше, для пивної криги. І все ж йому вдалося подолати ті півтора кілометри, що залишалися до офісу «Глобал Експлорер», і жодного разу не впасти. Лише забігаючи нагору широкими сходами, що вели до головного входу, він послизнувся, проте вчасно схопився за перила.

Кабінети редакторів були розташовані на другому поверсі, й Макс трохи захекався, поки піднявся туди. На щастя, двері до зали засідань усе ще були відчинені. Їхній шеф, Альфонс Т. Вандербільт, раз і назавжди наказав зачиняти їх точно в момент початку засідань, тому співробітники, які чомусь запізнилися, змушені були тинятися коридорами й чекати прочуханки, якій незмінно піддавав їх суворий керівник. Після трьох запізнень співробітника негайно звільняли з посади. Тому для того, щоб хоч трохи затриматися і з’явитися невчасно, слід було мати досить вагомі підстави.

Однак сьогодні справа виглядала дещо інакше. Макс одразу ж помітив Алоїзіуса Вінкельмана, камердинера Вандербільта, котрий навіть не намагався зачинити важкі дубові двері конференц-залу.

Дуже дивно!

Не знаючи, що йому тепер робити, Вінкельман стовбичив біля входу і знічев’я полірував власним рукавом латунну клямку дверей. Макс прокрокував повз нього до конференц-залу й делікатно кахикнув. Лише після цього він почув, як клацнула клямка дверного замка.

Стрілка годинника на стіні показувала сімнадцять хвилин на шосту, а нараду було призначено на п’яту. Вандербільт стояв біля вікна, дивлячись на засніжений Нью-Йорк. Щоразу, побачивши огрядне тіло і лису, неначе більярдна куля, голову газетно-журнального магната, Макс уявляв собі величезне немовля, вбране в діловий твідовий костюм. Проте це враження було оманливим. Вандербільт мав яскравий холеричний темперамент, і ледве Макс увійшов до залу, обернувся й уїдливо втупився в нього поверх окулярів у золотій оправі.

— Нарешті, ви прийшли, Пеппере, — зловісно промовив шеф, при цьому його подвійне підборіддя докірливо підстрибнуло. — Вам відомо, що ви знову спізнилися?

Макс умостився на своєму місці й поставив поряд із собою портфель. Свинячі очиці шефа супроводжували кожен його рух.

— Ну скажіть, що я маю з вами робити?