Розділ «КОНГО»

Чи були виправдані жертви, які йому довелося принести протягом двадцяти африканських років, семи років життя в Південній Америці, року з лишком у серці амазонської сельви, півтора року самотності, хвороб і розчарувань у Німеччині? Ніколи для нього не були важливими гроші, але хіба не абсурд, що після того як він стільки працював протягом усього свого життя, він тепер бідний як церковна миша? Коли він востаннє підбивав свій банківський рахунок, на ньому залишалося десять фунтів стерлінгів. Він ніколи не вмів заощаджувати гроші. Усі свої прибутки витрачав на інших — на своїх трьох братів, на гуманітарні асоціації, такі, як Асоціація реформ у Конго, й на націоналістичні ірландські інституції, як, наприклад, школа Святого Енди та Ґельська ліга, яким він протягом тривалого часу віддавав усю свою платню. Щоб мати змогу витрачати гроші на ці справи, він намагався жити дуже скромно, оселяючись, наприклад, у найдешевших пансіонах, які були не на рівні його рангу (про це йому мали звичай нагадувати колеги з Форін-Офісу). Ніхто не згадає про його пожертви, дари, його допомогу тепер, коли він зазнав краху. У пам’яті людей залишиться лише його кінцева поразка.

Але не це було найгірше. На нього знову падало прокляття, з яким йому доводилося боротися все життя. Виродження, розбещеність, порок, людські нечистоти. Ось що хотів накинути йому англійський уряд. Не ті хвороби, якими він заразився в суворому кліматі Африки, не жовтуху й болотяну пропасницю, які підірвали його організм, не артрит, не операції на геморої, не проблеми в задньому проході, від яких він стільки настраждався і яких так соромився, коли йому довелося оперувати свищ у прямій кишці в 1893 році. «Вам треба було прийти раніше, тепер вам доведеться терпіти біль місяців три-чотири після операції. Тепер це дуже складна проблема». «Я живу в Африці, докторе, в Бомі, такому місці, де мій лікар є невиправним алкоголіком, чиї руки тремтять від білої гарячки. Невже я міг дозволити, щоб мене оперував доктор Салаберт, чия медична освіта нижча за науку чаклуна з племені баконґо?» Він страждав від цього майже протягом усього свого життя. Лише кілька місяців тому в німецькому таборі для військовополонених у Лімбурзі він мав кровотечу, на яку наклав шви військовий лікар, похмурий і брутальний. Коли він вирішив узяти на себе відповідальність і розслідувати жорстокості, які чинили добувачі каучуку в Амазонії, він був уже дуже хворою людиною. Він знав, що ці зусилля заберуть у нього місяці й можуть тільки ускладнити проблему, а проте наважився їх докласти, сподіваючись, що зробить послугу правосуддю. Ця його діяльність також не залишиться в пам’яті людей, якщо його стратять.

Чи й справді отець Кейрі відмовився читати скандальні публікації про нього, що з’явилися на сторінках преси? Капелан був чоловіком добрим і співчутливим. Якщо йому судилося померти, то його присутність допоможе йому зберегти гідність до останньої миті.

Занепад духу навалився на нього з голови до ніг. Він перетворив його на створіння таке безпорадне, як ті конголезці, укушені мухою цеце, яким сонна хвороба не дозволяє поворухнути руками, ногами, губами й навіть повіками — щоб розплющити очі. Чи вона перешкоджає їм також думати? Йому, наприклад, ці напади песимізму підсилювали гостроту думки, перетворювали його мозок на тріскуне полум'я. Ті сторінки з його щоденника, які Адміралтейство передало в пресу й які так нажахали рудого помічника метра Ґейвена Дафі, були реальними чи сфальсифікованими? Він подумав про дурість, яка утворювала центральну частину людської природи, зокрема й природи Роджера Кейсмента. Він був надзвичайно скрупульозним і як дипломат мав славу не виявляти жодної ініціативи, не ступити бодай одного кроку, не передбачивши всі можливі наслідки. І ось він потрапляє в дурну пастку, яку він сам же таки налаштовував протягом усього свого життя для себе самого, щоб дати своїм ворогам зброю, яка вкине його в неславу.

Зненацька його опанував переляк — він зловив себе на тому, що гучно регоче.