Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША ПАРИЖ»

— Хочете, я допоможу вам знову розпалити вогонь?

— Ні, ні... Це брудна робота... Але дозвольте, я піду перевдягнуся.

Він вийшов, дрібочучи ногами, і майже відразу повернувся, накинувши на себе куртку з тонкої козячої шкіри з відірваними ґудзиками, порваними рукавами й таку потерту, що я навіть біднякові посоромився б її дати. Ми сіли.

— Вам здається, що я змінився, чи не так?

Я хотів був заперечити, але не знайшов що сказати, боляче вражений стомленим виразом цього обличчя, яке я знав таким гарним. Він провадив:

— Атож, я дуже постарів за останній час. Я починаю потроху втрачати пам’ять. Коли повторюю фугу Баха, мені доводиться зазирати в ноти...

— Скільки молодих музикантів були б щасливі, якби володіли тим, чого ви досі не втратили.

Він похитав головою.

— Ет, у мене слабне не тільки пам’ять. Коли, наприклад, я йду, мені здається, що я пересуваюся досить швидко. Але всі люди на вулиці легко випереджають мене.

— Це лиш тому, що сьогодні люди ходять набагато швидше, — сказав я.

— Справді?.. Це як мої уроки... Ученицям здається, що я навчаю їх надто повільно, вони хочуть просуватися вперед набагато швидше, ніж я. Вони йдуть від мене... Сьогодні весь світ кудись квапиться.

І додав таким тихим голосом, що я ледве його розчув:

— Їх у мене майже не залишилося.

Я відчув у ньому такий смуток, що не наважився його розпитувати. Він провадив:

— Пані де Лаперуз не хоче цього розуміти. Вона каже, що я роблю все не так, як треба, що я не вмію зберігати своїх учнів і не вмію знаходити нових.

— А та учениця, яку ви сьогодні чекали? — запитав я не до ладу.

— Я її готую до вступу в консерваторію. Вона приходить сюди щодня.

— Це означає, що вона не платить вам за уроки.

— Пані де Лаперуз давно докоряє мені за це. Вона не розуміє, що мене цікавлять лише уроки. Саме ті, які мені приємно давати. Я багато думав останнім часом. Знаєте... я хотів дещо у вас запитати: чому так рідко пишуть у книжках про старих людей?.. Мабуть, це пояснюється тим, що старі вже неспроможні написати про себе, а коли ти молодий, то до старих тобі немає ніякого діла. Стара людина нікого більше не цікавить... А проте, про нас можна було б написати чимало цікавого. Знаєте, чимало подій зі свого минулого життя я починаю розуміти лише тепер. Атож, тільки тепер я починаю розуміти, що вони зовсім не мали того значення, якого я їм надавав тоді, коли вони відбувалися... Лише сьогодні я зрозумів, що все життя мене хтось обманював. Пані де Лаперуз залишила мене в дурнях, мій син залишив мене в дурнях, добрий Бог залишив мене в дурнях...

Сутеніло. Я вже майже не розрізняв риси свого старого вчителя; але несподівано спалахнуло світло найближчого вуличного ліхтаря, і я побачив його щоку, яка блищала від сліз. Спочатку мене стривожила дивна пляма на його скроні, ніби якась заглибина чи навіть дірка; та коли він зробив невеличкий рух, ця пляма змістилася, і я зрозумів, що то лише тінь, яку відкинула на нього розетка балконних перил. Я поклав долоню на його худу руку. Він здригнувся.