Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША ПАРИЖ»

Він обхопив голову долонями й відповів, зітхнувши зітханням, схожим на схлип:

— Я не знаю.

Ліліан підійшла до нього й поклала руку йому на чоло, яке він підняв. Його очі були сухі й палахкотючі.

— А тим часом ходімо вип’ємо втрьох, — сказала вона й наповнила токаєм три келихи.

Вони випили, цокнувшись, і вона сказала:

— А тепер залиште мене. Уже пізно, і я стомилася.

Вона провела їх до передпокою, потім, коли Робер пройшов першим, уклала в руку Венсана маленький металевий предмет і прошепотіла:

— Вийди з ним, а за чверть години вертайся.

У передпокої куняв лакей, якого вона смикнула за руку.

— Посвітіть цим панам до виходу.

На сходах було темно, але вони були досить простими, щоб марнувати на них електрику. Проте Ліліан мала за принцип, що служник має завжди провести гостей до виходу.

Лакей запалив свічки на великому свічнику, який він ніс, тримаючи його високо перед собою, а Робер і Венсан простували за ним по сходах. Роберів автомобіль чекав біля дверей, які лакей зачинив за ними.

— Мабуть, я повернуся пішки. Мені треба трохи прогулятися, щоб віднайти рівновагу, — сказав Венсан, коли Робер відчинив дверцята автомобіля і знаком запросив його сідати.

— Ви справді не хочете, щоб я вас відвіз?

Зненацька Робер схопив ліву Венсанову руку, яку той затиснув у кулак.

— Ану розігніть пальці. Покажіть-но, що ви там ховаєте?

Венсан по наївності подумав, що Робер ревнує його до Ліліан і, розгинаючи пальці, густо почервонів. Маленький ключ упав на тротуар. Робер підняв його й став роздивлятися. Сміючись, він повернув його Венсанові.

— Чорт забирай! — кинув він і стенув плечима.

Потім, сідаючи в машину, відхилився назад до Венсана, який залишився стояти, вкрай збентежений.

— Сьогодні четвер. Скажіть своєму братові, що я чекаю його після четвертої пополудні, — і відразу зачинив дверцята, не давши Венсанові часу на те, щоб відповісти.