Розділ «Частина друга»

– Витягни кулю зі стіни, коли твоя ласка, – чемно попросив хлопець і показав рукою.

Калле згадав, де він бачив його раніше. Понад річкою. Це був той самий бігун. Він, мабуть, пішов за ними, вистежив. Калле подивився вгору і побачив розплющену кулю там, де вона застрягла в стіні. Тоненька цівка крові залишила слід на стіні, показуючи, звідки вона потрапила туди – з голови Пелвіса. Ця перешкода загальмувала політ кулі, тож Калле зміг виколупати її нігтями.

– Дай сюди, – сказав хлопець і прийняв кулю вільною рукою. – Тепер я хочу, щоб ти знайшов іншу мою кулю і дві порожні гільзи. У тебе тридцять секунд.

– А що робити, якщо інша куля всередині Касіуса?

– Я так не думаю. Двадцять дев’ять.

– Чувак, поглянь на цю гору сала!

– Двадцять вісім.

Калле впав на коліна і почав шукати. Він проклинав себе за те, що пошкодував грошей на яскравіше освітлення.

На рахунок «тринадцять» він знайшов чотири гільзи Касіуса й одну з пістолета кента. На «сім» він знайшов іншу кулю, ту, якою кент відкрив по них вогонь: напевне, вона прошила Касіуса навиліт і зрикошетила від броньованих дверей, бо на металі залишилась невелика вм’ятина.

Зворотний відлік завершився, а він усе ще не знайшов останню гільзу.

Він заплющив очі. Відчув, як одна повіка, трохи жорсткіша, шкрябає рогівку, а сам молився Богові, щоб дав прожити іще один день. Він почув постріл, але не відчув болю. Розплющив очі і зрозумів, що досі стоїть на чотирьох на підлозі.

Кент відвів дуло Пелвісового пістолета від Касіуса.

Господи! Він зробив контрольний постріл у Касіуса з пістолета Пелвіса, щоб переконатися, що африканець мертвий! А зараз він підійшов до Пелвіса, націлив пістолет Касіуса у те саме місце, де увійшла перша куля, обрав потрібний кут. І натиснув на спусковий гачок.

– До дідька! – скрикнув Калле і відчув жах у своєму власному голосі.

Хлопець поклав обидва пістолети напарників у червону спортивну торбу і показав Калле своїм власним:

– Марш. У ліфт.

Ліфт. Бите скло. Він це зробить у ліфті. Він нападе на кента в ліфті.

Вони увійшли всередину, і в світлі з коридору Калле побачив, що на підлозі в ліфті повнісінько битого скла. Він нагледів довгий уламок, начебто дуже підходящий для справи. Щойно двері ліфта зачиняться і зробиться абсолютно темно, йому залишиться тільки нахилитись, підібрати той уламок і встромити його одним плавним рухом. Він повинен…

Двері зачинились. Хлопець засунув пістолет за пояс штанів. Чудово! Простіше, ніж курку зарізати. Цілковита темрява. Калле нахилився. Його пальці намацали уламок скла. Він випростався. І відчув себе паралізованим.

Калле не знав, що це за прийом, відчув тільки, що він знерухомів – не може навіть пальцем поворухнути. Він спробував вивільнитись, але це було все одно, що тягти за вільний кінець линви, зав’язаної морським вузлом: що сильніше тягнеш, то міцніше затягується. У шиї і в руках біль просто пекельний. Це має бути якесь бойове мистецтво. Уламок скла вислизнув з його руки. Ліфт почав рухатись.