Розділ «Частина друга»

Марта пірнула під його руку, вислизнула в коридор і пішла геть.

– Гей!

Вона почула, як захряснулись двері кімнати, а тоді – швидкі кроки Андерса позаду. Він схопив її за руку, розвернув на сто вісімдесят і притягнув до себе. Вона упізнала запах дорогого лосьйону після гоління, який йому подарувала його мати на Різдво і який Марта терпіти не могла. У неї мало не зупинилося серце, коли вона побачила чорну прірву в його очах.

– Не смій отак кидати мене, – прогарчав він.

Вона мимовільно піднесла руку, захищаючи обличчя, і наступної миті потрясіння відбилось на його обличчі.

– Ти що?! – прошепотів він зі сталлю в голосі. – Ти думаєш, я вдарю тебе?

– Я…

– Двічі, Марто… – прошипів він, і вона відчула його гарячий подих на своєму обличчі. – Двічі за дев’ять років. І ти зі мною так, ніби я якийсь… сімейний насильник?

– Андерсе, пусти. Ти…

Вона почула кашель у себе за спиною. Андерс відпустив її руку і, дивлячись люто їй через плече, процідив:

– То ти проходиш, наркомане, чи як?

Вона обернулась. То був він. Стіґ. Він просто стояв і чекав.

Він перевів спокійний погляд з Андерса на неї. І тим поставив запитання. На яке вона відповіла кивком: усе гаразд.

Він кивнув у відповідь і пройшов повз них. Двоє чоловіків сердито зиркнули при цьому один на одного. Вони були однакові на зріст, але Андерс ширший у плечах, кремезніший.

Марта подивилася услід Стіґові, який пішов далі коридором.

Тоді знову перевела погляд на Андерса. Він нахилив голову набік і пильно дивився на неї з отим ворожим виразом, який вона помічала у нього дедалі частіше, але схильна була пов’язувати це з розчаруванням від браку визнання, на яке, як йому видавалось, він заслужив у себе на роботі.

– Що це, в біса, було? – запитав він.

Дивно: він завжди уникав лайливих слів.

– Що саме?

– Оце, що ви… Ви що оце… переглядались?!.. Хто цей тип?