Розділ «Частина друга»

Кнут знизав плечима. Він поважав людей, що зберігають вірність своєму бренду, нехай це будуть барабани чи цигарки, не має значення. Але «Мальборо»? Все одно, що сказати: «я з машин визнаю тільки “тойоту”».

– Давай, старий! – сказав Кнут. – Побачимось!

– Дякую за прийом. Шануймось!

Він дивився, як хлопець йшов гравієм у бік воріт. Раптом той обернувся і рушив назад.

– Я щойно згадав, що код до дверей у мене на мобільному, – сказав він із трохи ніяковою усмішкою, – а…

– …а батарея сіла. 666С. Це я сам вигадав. Знаєш, що це означає?

Хлопець кивнув.

– Це код Арізонської поліції для самогубств.

Кнут закліпав очима.

– Як це?

– Точно кажу. «С» означає «суїцид». Мені батько колись казав.

Кнут дивився, як хлопець вийшов за ворота і постать його розчинилась у присмерку літнього вечора, тим часом вітерець колихав високу траву, і вона гойдалась хвилею, як публіка на концерті впродовж виконання сентиментальної балади. «Суїцид». Хай тобі грець! Безперечно, це набагато крутіше, ніж «666Сатана»!

Пелле подивився в дзеркало заднього огляду і почухав хвору ногу. Все було негаразд: кепський заробіток, кепський настрій і підозріла адреса, яку щойно назвав пасажир: Центр Іла. Тому вони наразі ще не рушили з місця, що практично було постійною стоянкою таксі Пелле у Ґамлебюен.

– Ти маєш на увазі притулок? – запитав Пелле.

– Так. Але тепер він називається… Так, притулок.

– Я нікого не вожу в притулок без попередньої оплати. Вибачай, але я мав уже сумний досвід.

– Авжеж. Я про це не подумав.

Пелле спостерігав, як його клієнт, або, точніше, потенційний клієнт, порпається в кишені. Пелле пробув за кермом тринадцять годин поспіль, але мине ще кілька годин, доки він доїде додому, в свою квартиру в Швайґаардз, припаркує машину, дошкутильгає по сходах на складних милицях, котрі він тримає під сидінням, гепнеться в ліжко і засне. І, бажано, без снів. Втім, це вже залежить від змісту снів. Бо може наснитись і рай, і пекло – ніколи не знаєш. Пасажир передав йому п’ятдесятикронову банкноту і жменю дрібних.

– Тут трохи більше ста, цього не досить.

– Сотні не досить? – цілком щиро здивувався тепер не такий уже потенційний клієнт.