Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Едді глибоко вдихнув і видихнув, сподіваючись, що бажання перехилитися через стійку і стиснути пальці на жирній Тауеровій шиї минеться чи принаймні стане менш непереборним. Він нагадав собі, що саме завдяки впертості Тауера ділянка досі не перейшла до рук «Сомбри». Троянду уже б давно зрізали. А Темна вежа? Едді підозрював, що з загибеллю троянди Темна вежа просто впаде, як упала Вавилонська, коли набридла Богові й Він ворухнув пальцем. І чекати ще сто чи тисячу років, поки вийде з ладу машинерія, що керувала Променями, не доведеться. Усе спопеліє, всім настане кінець. А потім? Слава Багряному королю, володарю пітьми тодешу.

— Кел, якщо ви продасте цей пустир нам з друзями, то зіскочите з гачка. І зрештою у вас з'явиться стільки грошей, що ви зможете тримати цю крамницю до кінця життя. — Зненацька його осяяло. — Знаєте компанію «Голмс Дентал»?

Тауер усміхнувся.

— А хто ж не знає? Я користуюся їхньою зубною ниткою. І зубною пастою. Пробував і рідину для полоскання зубів, але надто вона міцна. А чому ви питаєте?

— Тому що Одетта Голмс — моя дружина. Нехай я схожий на Жабеня Гремліна, але насправді я Чарівний Принц.

Тауер довго мовчав. Едді приборкав своє нетерпіння і не заважав чоловікові думати. Нарешті Тауер сказав:

— Ви вважаєте, що я поводжуся по-дурному. Що я зараз схожий на Сайлеса Марнера чи, ще гірше, на Ебенезера Скруджа.

Едді гадки не мав, хто такий Сайлес Марнер, але зрозумів, про що йдеться Тауерові.

— Скажімо, так. Після того, що вам щойно довелося пережити, ви не можете не знати, що для вас найкраще. Ви надто розумний.

— Я маю вам дещо пояснити. З мого боку це не просто бездумна жадібність, але й обережність. Я знаю, що та ділянка Нью-Йорка дорога, будь-яка частина Мангеттену дорога, та річ не лише в цьому. У мене на складі є сейф, усередині дещо лежить. Напевно, це навіть важливіше за мій примірник «Уліса».

— Тоді чому ця річ тут, а не в банківській комірці?

— Тому що її місце тут, — пояснив Тауер. — Вона завжди була тут. Можливо, чекала на вас чи таких, як ви. Колись, містере Дін, моїй родині належав майже весь Тертл-Бей, і… ану зачекайте. Зачекаєте?

— Так, — сказав Едді.

А що йому лишалося?

Коли Тауер пішов, Едді зліз з високого стільця і підійшов до дверей, які міг бачити лише він. Зазирнув у отвір. Десь невиразно задзеленчали дзвіночки. Та набагато чіткіше пролунав голос його матері.

— Чому ти й досі там? — печально спитала вона. — Едді, ти лише все зіпсуєш. Як завжди, зіпсуєш.

«В цьому вся моя матуся», — подумав він і погукав стрільця.

Роланд витяг з одного вуха кулю. Едді помітив, що зробив він це трохи незграбно, неначе його пальці затерпли, але замислюватися над цим не було часу.

— Ти як там, нормально? — гукнув Едді.

— Все добре. А ти як?