Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Темна вежа [Т.5; Вовки Кальї]

— Усі ваші цінні книжки мають схожі історії? — поцікавився Едді. — Тобто їх робить цінними якийсь збіг обставин, а не сам текст?

Тауер розсміявся.

— Юначе, більшість колекціонерів ніколи навіть не зазирають усередину своїх надбань. Розгортаючи й згортаючи книгу, можна пошкодити спинку. І ціна перепродажу впаде.

— А вам не здається, що це не зовсім здорова поведінка?

— Аж ніяк. — Але на щоках Тауера поволі проступав густий рум'янець. Десь у глибині душі він, напевно, погоджувався з Едді. — Якщо людина витрачає вісім тисяч доларів за перше видання «Тес із роду д'Ебервілів» з автографом Гарді, цілком логічно, що вона ховає цю книгу в надійному місці, де нею можна буде милуватися, не торкаючись. Щоб почитати сам роман, можна купити примірник у м'якій обкладинці.

— Ви вірите в це, — зачудовано промовив Едді. — Ви справді в це вірите.

— Ну… так. Книги можуть бути коштовностями. І цінність залежить від різних чинників. Іноді для цього достатньо підпису автора. Іноді, як-от у цьому випадку, багато важить помилка. Часом це примірник з першого, дуже маленького накладу. Але, містере Дін, чи має це стосунок до причини вашої появи тут? Хіба ви про це хотіли… побесідувати?

— Ні, думаю, що ні.

Але про що саме він хотів побесідувати? Він це знав — чітко уявляв собі, коли витурив Андоліні і Бйонді з заднього приміщення, а потім стояв у дверях крамниці, спостерігаючи, як ті, заточуючись і підтримуючи один одного, бредуть до «лімузина». Навіть у цинічному Нью-Йорку, де нікому ні до кого не було діла, вони привертали до себе чимало поглядів. Обидва скривавлені, обидва отетерілі, неначе на лобі в них було написано: «Що, в біса, зі мною сталося?» Так, тоді завдання було для нього ясним. Але книга (і прізвище її автора) геть забили йому баки. Едді взяв книгу в Тауера й поклав лицем донизу, щоб не дивитися. І став крихта за крихтою збирати розхристані думки.

— Перше і найважливіше, містере Тауер, — це те, що вам треба на якийсь час виїхати з Нью-Йорка. До п'ятнадцятого липня. Тому що вони повернуться. Можливо, то будуть не ці типи, але в Балазара багато «шісток». І в них чухатимуться руки як слід провчити вас і мене. Балазар — деспот. — Це слово Едді вивчив від Сюзанни, ним вона називала Цок-Цока. — Його метод ведення бізнесу — завжди загострювати конфлікт. Ви даєте йому ляпаса, а він вам — два, і то сильних. Ви затопите йому в ніс, він зламає вам щелепу. Ви кинете гранату, він у відповідь скине бомбу.

Тауер застогнав. Стогін вийшов дуже театральним (хоч і не був неприродним), і за інших обставин Едді міг би розсміятися. Але тієї миті було не до сміху. Крім того, він потроху згадував усе, що хотів сказати Тауерові. Він міг би виторгувати пустир за безцінь. І виторгує.

— До мене вони, напевно, не дістануться. Я маю справи в іншому місці. Можна сказати, за горами, за ланами. Ваше завдання — подбати, щоб вони не дістали й вас.

— Але ж… після того, що ви зробили… нехай навіть вони і не повірили щодо жінок і дітей… — Очі Тауера, широко розплющені за покривленими окулярами, благали Едді сказати, що насправді той не збирався повбивати стільки люду, щоб заповнити трупами Ґренд-Армі-Плаза. Але Едді нічим не міг йому допомогти.

— Кел, послухайте. Такі типи, як Балазар, не користуються словами «вірити» і «не вірити». Вони перевіряють на міцність. Чи я налякав Шнобеля? Ні, просто вирубав. Чи я налякав Джека? Так. І якийсь час він ще боятиметься, бо в нього є трохи уяви. Чи Балазара вразить те, що я налякав Страшка Джека? Так… але рівно настільки, щоб він став обережним.

Едді перехилився через стійку, чесно дивлячись Тауерові у вічі.

— Я не хочу вбивати дітей, розумієте? Будьмо відвертими. У… ну, скажімо, в іншому місці, ми з друзями збираємося ризикувати життями якраз для того, щоб рятувати дітей. Але то людські діти. А такі, як Джек, Фігляр Постіно і сам Балазар — не люди, а звірі. Вовки двоногі. А чи виховують вовки людей? Ні. Вони виховують вовченят. Чи вовки-самці паруються з жінками людського роду? Ні, вони сходяться з вовчицями. Тож якби мені довелося це зробити — і я б зробив, не сумнівайтеся, — я б сказав собі, що знищуватиму вовків, усю зграю, до останнього вовченяти. Не більше. І не менше.

— О Господи, він говорить серйозно, — промимрив Тауер тихо, наче йому раптом забракло дихання.

— Безперечно, але зараз не про це. Важливо те, що вони прийдуть по вас. Не вбити вас, а знову схилити до того, що їм потрібно. Кел, якщо ви залишитеся тут, вони вас щонайменше покалічать. Вам є де перебути до п'ятнадцятого числа наступного місяця? Грошей вистачить? У мене їх нема, але, мабуть, я можу трохи дістати.

Подумки Едді вже перенісся до Брукліну. Балазар патронував ігри в покер у задній кімнаті цирульні Берні, це знали всі. Можливо, в будні гра й не відбувалася, але там обов'язково є хтось із касою. Готівки вистачить, щоб…

— В Аарона є трохи грошей, — неохоче сказав Тауер. — Він багато разів пропонував, а я відмовлявся. І все торочив, що мені треба у відпустку. Думаю, він мав на увазі, що треба забратися подалі від тих типів, яких ви вигнали. Йому цікаво, що їм треба, але він ніколи не запитує. Гаряча голова, але джентльмен. — Тауер всміхнувся. — Можливо, ми з Аароном вирушимо у відпустку разом, юначе. Зрештою, іншої нагоди може й не випасти.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Темна вежа [Т.5; Вовки Кальї]» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовки Кальї ОПІР 19“ на сторінці 275. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи