Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

— Скільки ти збираєшся йому запропонувати? — спитав Джейк. — Тобто ти ж не думаєш отримати пустир за так?

— Один бакс, — відповів Едді. — Звісно, його доведеться позичити в самого Тауера…

— Ні, у нас є більше, — з серйозним виглядом сказав Джейк. — У мене в рюкзаку знайдеться п'ять-шість доларів. — Він широко всміхнувся. — А потім зможемо дати ще більше. Коли тут усе вляжеться.

— Якщо залишимося живі, — уточнила Сюзанна. Але весь її вигляд промовисто свідчив, що вона загорілася цією думкою. — Знаєш що, Едді? Здається, ти геній.

— Балазар і його друзі не надто зрадіють, якщо сей Тауер продасть нам свою ділянку, — сказав Роланд.

— Ага. Але, може, нам вдасться переконати Балазара дати йому спокій. — На губах Едді заграла зловісна усмішка. — Правду кажучи, Роланде, Енріко Балазар — один з тих типів, кого я був би не проти вбити двічі.

— Коли ти хочеш туди піти? — спитала Сюзанна.

— Що раніше, то краще, — відповів Едді. — Бо, не знаючи, який там зараз час у Нью-Йорку, я можу ненароком збожеволіти. Роланде? Що скажеш?

— Я скажу — завтра. Ми віднесемо кулю в печеру, а там побачимо, чи зможеш ти пройти крізь двері до часу й місця, де перебуває Кельвін Тауер. Ти добре придумав, Едді, я кажу спасибі.

— А якщо куля відправить тебе кудись в інше місце? — спитав Джейк. — В іншу версію сімдесят сьомого року чи… — Він не знав, як закінчити думку. Лише пам'ятав, яким тонким все видавалося, коли чорна Тринадцятка вперше відправила їх у тодеш, і яка безмежна пітьма причаїлася за мальованою реальністю навкруги. — …ще далі? — закінчив він.

— В такому разі надішлю листівку, — сказав Едді, знизавши плечима, і розсміявся, але Джейк помітив, який той наляканий. Напевно, Сюзанна теж це побачила, бо взяла руку Едді у свої долоні і стиснула.

— Мала, зі мною все буде добре.

— Інакше й бути не може, — відповіла Сюзанна. — Гляди мені.

Розділ II

ДОГАН, ЧАСТИНА І

Коли наступного ранку Роланд і Едді увійшли до церкви Світлої Діви Марії, на північно-східному обрії ще тільки народжувався світанок. Щільно стискаючи губи, Едді освітлював дорогу вздовж центрального проходу свічником. Річ, по яку вони прийшли, гуділа тихо й сонно, але це гудіння все одно нервувало Едді. Та й сама церква справляла моторошне враження. Порожня, вона здавалася надміру великою. Едді все очікував побачити привидів (а на додачу до них ще й заблуканих мерців), які б сиділи на лавах і проводжали їх осудливими поглядами.

Але найгіршим було гудіння.

Коли вони наблизились до вівтаря, Роланд відкрив свій кошіль і витяг звідти сумку для боулінгу, яку до вчорашнього дня Джейк тримав у своєму рюкзаку. Стрілець на мить підніс її догори, розгорнувши, і вони прочитали напис: «У МІДВОРЛД-ЛЕЙНЗ МОЖЛИВІ ЛИШЕ СТРАЙКИ».

— А тепер ні пари з вуст, поки я не скажу, що можна говорити, — сказав Роланд. — Ясно?

— Так.