Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Джейк енергійно закивав.

— Бо той світ не схожий на інші… хіба що це хибне відчуття, яке давала нам чорна Тринадцятка, відправляючи в тодеш.

— Я так не думаю, — сказав Едді. — Той шматочок Другої авеню від пустиря і, мабуть, аж до Шістдесятої вулиці, дуже важливий. Я думаю, це двері. Одні великі двері.

Джейка Чемберза дедалі більше охоплювало збудження.

— Не аж до Шістдесятої. Не так далеко. Друга авеню між Сорок шостою і П'ятдесят четвертою. Так мені здається. Того дня, коли я пішов зі школи Пайпера, я відчув якусь зміну, коли дістався П'ятдесят четвертої вулиці. Це ті вісім кварталів. Той відрізок, де музична крамниця, забігайлівка «Чу-Чу» і «Мангеттенський ресторан „Пожива для розуму“». І, само собою, пустир. Це інший край. Це… я не знаю…

— Там ти опиняєшся в іншому світі, — сказав Едді. — Якомусь ключовому світі. Думаю, саме тому час там плине в один…

Роланд підняв руку.

— Зупинись.

Едді замовк. Він вичікувально дивився на Роланда, на обличчі блукала ледь помітна усмішка. Зате Роланд не всміхався. Настрій у нього трохи погіршився. Занадто багато справ, чорт забирай. І замало часу.

— Ти хочеш побачити, наскільки близько підійшов час до того дня, коли угода втратить свою силу, — сказав він. — Я правильно зрозумів?

— Так.

— Едді, для цього не конче потрапляти до Нью-Йорка фізично. Тодешу цілком вистачить.

— Так, авжеж, у тодеші можна перевірити день і місяць. Але це далеко не все. Народ, ми помилялися з тим пустирем. Дуже помилялися.

Едді вважав, що пустирем вони можуть заволодіти навіть без Сюзанниних статків. В історії Каллагена він побачив чіткі вказівки на те, як це можна зробити. Звісно, придбати троянду вони б не змогли. Троянда не підпорядковувалася нікому (ні їм, ні будь-кому іншому), але її можна було оберігати. І це їм було до снаги. Можливо.

Переляканий — не переляканий, але Кельвін Тауер чекав у покинутій пральні, щоб урятувати зад панотця Каллагена. І переляканий — не переляканий, Кельвін Тауер відмовився 31 травня 1977 року продати корпорації «Сомбра» останню частку нерухомості, що належала йому на Мангеттені. Едді думав, що Кельвіна Тауера, як співається в пісні, цілком можна назвати героєм.

Едді також розмірковував про те, як отець Каллаген затулив обличчя руками, коли вперше згадав про чорну Тринадцятку. Йому хотілося позбутися кулі, викинути її зі своєї церкви… але він цього не зробив. Як і власника книгарні, панотця Каллагена можна було назвати героєм. Які ж вони були дурні, коли подумали, що Кельвін Тауер зажадає за свій пустир мільйони! Він хотів здихатися ділянки! Але передати його міг лише в надійні руки. Чи надійному ка-тетові.

— Сюзанно, ти не можеш піти, бо вагітна, — сказав Едді. — Джейку, ти не можеш піти, бо ти малий. Я впевнений, що ти не зміг би підписати контракт, над яким я сушу собі голову відтоді, як отець Каллаген розповів нам свою історію. Я міг би взяти тебе з собою, але, здається, ти хочеш дещо розвідати тут. Чи я помиляюся?

— Ти маєш рацію, — кивнув Джейк. — Але я майже готовий піти з тобою. Надто вже привабливо ти все розписав.

— «Майже» не рахується, — всміхнувся Едді. — Що ж до Роланда… не ображайся, бос, але в нашому світі ти, як слон, трохи чужий. У тебе… ее… труднощі з перекладом.

Сюзанна порснула зо сміху.