Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Роланд з Ґілеаду кивнув.

— Нехай Бог обере переможця.

— Еге ж, так ми кажемо. Ти говориш так, ніби добре нас знаєш. — Він замовк, кисло дивлячись на Роланда. — Чи просто намагаєшся догодити мені? Будь-хто, прочитавши Велику книгу, може говорити, як ми, поки рак на горі не свисне.

— Ти питаєш, чи я не плазую перед тобою тут, де ніхто нас не чує, крім них? — Роланд кивнув у бік белькотливої пітьми. — Сподіваюся, ти не настільки дурний.

Старий замислився над цим, потім простягнув свою вузлувату руку з довгими пальцями.

— Добра тобі, Роланде. Хороше ім'я, гарне.

Роланд теж простягнув праву руку. І коли старий потис її, він відчув перший глибинний різкий біль там, де найменше очікував його відчути.

Ні, ще ні. Найменше я очікую відчути його в другій. Тій, яка ще ціла.

— Можливо, цього разу Вовки вб'ють нас усіх, — сказав Хенчик.

— Можливо.

— І все ж, напевно, добре, що ми познайомилися.

— Так, напевно, — відповів стрілець.

Розділ ІХ

ЗАВЕРШЕННЯ РОЗПОВІДІ СВЯЩЕНИКА

(НЕЗНАЙДЕНІ)

— Ліжка готові, — сказала Розаліта Муньйос, коли вони повернулися.

Едді був такий зморений, що йому здалося, ніби вона сказала щось інше. Можливо, «час іти сапати город» або «в церкві зібралося п'ятдесят-шістдесят людей, які хочуть з вами зустрітися». Зрештою, хто говорить про ліжка о третій годині дня?

— Га? — втомлено перепитала Сюзанна. — Що кажеш, люба? Я не почула.

— Ліжка готові, — повторила Каллагенова робітниця. — Ви вдвох ідіть туди, де спали позаминулої ночі, а юний сеу може лягти в панотцевій спальні. Пухнастика можеш узяти з собою, Джейку, панотець дозволив. Він би й сам сказав, але нині день обходу хворих. Він причащає їх. — Останні слова вона вимовила з безсумнівною гордістю.

— Ліжка, — сказав Едді. Він досі не міг уторопати. Роззирнувся навколо, наче бажаючи пересвідчитися, що надворі ще світло і сяє сонце. — Ліжка?