Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

«Для цього треба бути ідіотом», — подумав Едді, але кивнув.

— А якби ти був людиною, яка вміє переконати когось іншого запхати голову в пащеку до печерного кота, ти був би зухом. Ваш дін — зух, правда?

Едді згадав, на які вчинки штовхав його Роланд, і кивнув. Так, Роланд був ще той зух. Диявольський зух. І Едді був певен: давні стрільцеві друзі це підтвердили б.

— Еге ж, — сказав Тіан, знову звертаючи погляд до поля. — Хай там що, якщо ти хочеш витягти зі старого бодай крихту здорового глузду, дочекайся кінця вечері. Ум'явши свою порцію й вихиливши півпінти ґрафу, він розумнішає. І посади коло себе мою жінку, щоб він міг її бачити. Якби він був молодший, то помацав би її не тільки оком. — На його обличчя знову набігла тінь.

Едді поплескав його по плечі.

— Але він старий. А ти молодий. Тож попустися, добре?

— Добре. — Тіан очевидячки спробував послухатися поради. — Як тобі моє поле, стрільцю? На той рік засію його мадригалом. Тою жовтою травою, яка росте в дворі.

На думку Едді, це поле більше скидалося на марні сподівання. І він підозрював, що в глибині душі Тіан теж про це знав. Ніхто б не назвав своє єдине незасіяне поле Злиденним, якби сподівався, що на ньому щось добре вродить. Але він упізнав вираз на Тіановому лиці. Той самий вираз мав Генрі, коли вони вдвох збиралися ширнутися. Цей вираз свідчив, що цього разу марафет буде відмінним, кращим, ніж будь-коли. Китайський білий, і забудь про мексиканський коричневий, від якого в тебе боліла голова й кишки поскручувались. Вони кайфуватимуть цілий тиждень, їм вставить так, як за все життя ніколи не вставляло, їх пертиме довго, а потім вони назавжди зав'яжуть з наркотою. Така була в Генрі священна віра. На мить Едді здалося, що біля нього стоїть Генрі, розповідаючи, яка прибуткова культура цей мадригал і як у наступні жнива кусатимуть губи від заздрощів люди, що казали йому: нічого в тебе тут рости не буде, тут північна сторона. А потім він купить поле Г'ю Ансельма на дальньому боці он того хребта… найме в жнива кілька робітників, бо ця земля родитиме золото, куди не кинь оком… а що, він навіть покине вирощувати рис і стане королем мадригалу.

Едді кивнув на поле, яке стояло ще майже не оброблене.

— Схоже, тут ще до чорта роботи. І мулів варто поберегти.

Тіан коротко розсміявся.

— Едді, я б не став ризикувати тут мулом.

— Аякже…

— Я запрягаю сестру.

В Едді відвисла щелепа.

— Ти знущаєшся!

— Аж ніяк. Я б і Зала запрягав, ти ж бачив — він більший і сильніший, але йому не вистачить кебети. Більше клопоту буде, ніж зиску. Я вже пробував.

Едді приголомшено похитав головою. Їхні тіні далеко слалися по горбкуватій, порослій бур'янами й чортополохом землі.

— Але… блін… вона ж твоя сестра!

— Еге ж. А що їй цілими днями робити? Сидіти коло комори й глядіти курей? Спати дедалі більше й більше, вставати лише на бульбу й підливку? Повір мені, це краще. Вона не проти. Змусити її тягти плуга рівно — ще та шарпанина нервів, навіть там, де земля кожні вісім чи десять кроків не провалюється і каміння не випинається. Але тягне вона здорово. І сміється, як гагара.