Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

То були діти. Спершу Едді трохи сторопів, уздрівши кількість дітей, виставлених на їхній із Сюзанною огляд, наче взвід солдатів перед заїжджим генералом. Божечку, на перший погляд їх було стільки, що цілком вистачило б на взвод… чи бодай на загін.

— Оті, в кінці, — Геддон і Гедда, — розповідала Залія, показуючи на пару темно-білявих дітлахів. — Їм десять. Ви двоє, вклоніться.

Геддон символічно вклонився, водночас торкаючись свого замурзаного лоба ще бруднішим кулаком. «І вашим, і нашим», — подумав Едді. Дівчинка зробила реверанс.

— Довгих ночей і приємних днів, — сказав Геддон.

— Приємних днів і довгих життів, дурнику, — театрально підкотивши очі, прошепотіла Гедда, потім знову присіла в реверансі й повторила побажання так, як, на її думку, було правильно. Але Геддон був надто захоплений гостями з інших країв, щоб зиркнути на свою сестру-всезнайку. Він навіть не помітив її шпильки.

— Молодшенькі — Лайман і Лія, — вела далі Залія.

Лайман, з широко розплющеними очима й розкритим ротом, так старався, вклоняючись, що мало не гепнувся на землю. А Лія таки впала, роблячи реверанс. Едді насилу стримав усмішку, дивлячись, як шипить Гедда, ставлячи сестру на ноги.

— А це, — сказала жінка, цілуючи великого малюка, що сидів у неї на руках, — Аарон, моє золотко.

— Твій одинак, — уточнила Сюзанна.

— Еге ж, це він.

Аарон зачовгався, вириваючись з материних обіймів. Залія поставила його на землю. Він підтягнув підгузка і почеберяв до будинку, кличучи тата.

— Геддоне, піди й наглянь за ним, — наказала Залія.

— Ма-мо, ні! — Він дико крутив очима, сигналізуючи матері, що він хоче зостатися тут: слухати чужинців і пожирати їх поглядом.

— Ма-мо, так, — сказала невблаганна Залія. — Марш доглядати братика, Геддоне.

Хлопчик міг би сперечатися й далі, але тієї миті з-за рогу хати вийшов Тіан Джефордс і підхопив малюка на руки. Аарон на радощах скинув таткового солом'яного бриля і запустив пальчики в його спітніле волосся.

Всього цього Едді й Сюзанна майже не помітили. Їхні погляди були прикуті до велетнів у комбінезонах, що тупали слідом за Джефордсом. Об'їжджаючи малі угіддя вздовж Річкового шляху, Едді з Сюзанною бачили чимало величезних людей, але завжди лише здаля. («Вони встидаються незнайомців», — пояснив їм Айзенгарт.) Ці двоє стояли менш ніж за десять футів.

Чоловік і жінка чи хлопець та дівчина? «І те, і те, — подумай Едді. — Бо їхній вік насправді не має значення».

Велетка, спітніла й усміхнена, не менше шести футів заввишки, мала груди, кожна з яких була вдвічі більша за голову Едді. На шиї в неї висіло дерев'яне розп'яття. Велет був вищий од неї щонайменше на шість дюймів. Він несміливо глянув на новоприбулих і почав смоктати великий палець однієї руки, другою мнучи себе в паху. Едді найбільше вразили навіть не їхні габарити, а їхня моторошна схожість із Тіаном і Залією. Неначе вони були першими невдалими чернетками чийогось напрочуд успішного витвору мистецтва. Те, що вони ідіоти, було очевидно, так само, як впадав у око Їхній близький стосунок до людей, розумово здорових. «Моторошні» — єдине слово, яке спадало на думку при їхньому вигляді.

«Ні, — подумав Едді. — Це слово — рунти».

— Це мій брат Залман, — напрочуд офіційно сказала Залія.