Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

У кабінеті був лише один стілець — біля столу. На нього сіла Маргарет. Айзенгарт примостився на ослінчику. Роланд присів навпочіпки, спершись спиною об стіну. Перед собою він тримав відкритий кошіль. Він уже показав їм карту двійнят. Айзенгарт не одразу збагнув, на що хотів звернути їхню увагу стрілець (можливо, й досі не до кінця розумів), але жінка зрозуміла все. Не дивно, що вона не залишилася з манні, подумав Роланд. Манні були мирним народом. А Марґарет Айзенгарт — ні. В усякому разі, якщо ближче з нею познайомитися, це ставало очевидним.

— Нікому про це не розповідайте, — попередив Роланд.

— Або ти нас уб'єш, як наших ковбоїв? — поцікавилася вона.

Роланд терпляче глянув на неї, і під його поглядом вона почервоніла.

— Вибач, Роланде. Я засмучена. Так буває, коли кидаєш тарілку зопалу.

Айзенгарт обійняв її за плечі. Тепер вона зраділа його обіймам і поклала голову йому на плече.

— Хто ще з вашого гурту так само вправний з тарілкою? — спитав Роланд. — Є такі?

— Залія Джефордс, — без вагань відповіла вона.

— Правду кажеш?

Вона енергійно закивала.

— Залія б розрізала ту картоплину, навіть якби стояла на двадцять кроків далі, ніж я.

— Ще хтось є?

— Сейрі Адамс, жінка Дієґо. І Розаліта Муньйос.

Почувши це, Роланд здивовано підняв брови.

— Еге ж. Після Залії Розі найкраща. — Коротка пауза. — Ну і я, мабуть.

Немовби величезний тягар упав йому з плечей. Раніше він був переконаний, що якимось чином їм удасться принести зброю з Нью-Йорка чи знайти її на східному березі ріки. Але, схоже, потреба в цьому відпала. От і добре. У Нью-Йорку на них чекали інші справи, справи, пов'язані з Кельвіном Тауером. І йому не хотілося без нагальної потреби поєднувати ці два діла.

— Я хочу, щоб ми — ти, я і ті жінки — зустрілися в будинку Старого. Приходьте лише ви вчотирьох. — Він метнув блискавичний погляд на Айзенгарта і знову подивився на Айзенгартову сей. — Без чоловіків.

— Хвилиночку, — запротестував Айзенгарт.

Роланд підняв руку.

— Ще нічого не вирішилося.