Розділ «ДОДАТОК Роберт Браунінг «ЧАЙЛЬД РОЛАНД ДО ВЕЖІ ТЕМНОЇ ПРИЙШОВ»»

Щось клацнуло, як пастка, — я в огні.

Спалах прозріння душу запалив:

На місці я! Два пагорби праворуч, мов бики,

Припали до землі, у куряві віків

Зчепилися рогами. Яку ж я хибу допустив!

Який же дурень я! Хто засліпив

Ці очі, що не знали невлучних пострілів?

Що ж усередині, не Вежа там сама?

Сліпі, як серце дурня, темніють дужі стіни,

Брунатний камінь той не має в світі рівних.

Все як у бурю: так глумливий ельф

Показує, що капітан веде на шельф

Своє суденце, та запізно: судно гине.

Не бачив? Не розгледів в сутіні?

Дивись: вертається призахідне багаття,

Спалахує вогнем на схилах гір сум’яття

Дня, що згорів, з вервечки днів.

А пагорби, мов леви, зачаїлися в тіні

Й мене, звірину, видивляються в завзятті.

Не чув? Таж розлягався шум