Розділ «ДОДАТОК Роберт Браунінг «ЧАЙЛЬД РОЛАНД ДО ВЕЖІ ТЕМНОЇ ПРИЙШОВ»»

Вперед дорога та біжить, і обрій лиш маячить.

Отож ізнову в путь. Ніде на світі

Природи споловілішої не довелося

Набачити. Сухі лиш будяки, неначе осінь

Там вічно панувала замість літа,

І множилася, не боялась вітру

Та їхняя рідня, що нешляхетна зовсім.

Ні! Злидні та печаль — безперестанний

Талан у цього краю. «Тож уздри

Чи очі затуляй! — природа мовить без журби. —

Я не розправлю крил, лиш невблаганне

Страшного суду полум’я захланне

Зцілить тутешній гріх і землю спопелить».

Будяк напівзів’ялий піднятися хотів

Понад старою висхлою ріднею,

Та враз дістав удар від неї

За те, що вище він стримів.

Зазеленіти? О гіркий наспів

Брутальної природи епопея.

Що ж до трави, була вона змарніла,